fbpx

Зараз я на пенсії, працювати вже не можу. Як тільки наближаються свята я запрошую до себе свою колишню невісточку з онуком, сина свого з дружиною в гості не кличу. Я йому відразу сказала, що не хочу, щоб та жінка псувала моїй донечці настрій. Тепер наближається мій ювілей, хочу відсвяткувати його в ресторані з родичами та друзями, але не знаю кого запросити: колишню невістку, чи сина з дружиною. Невістка говорить: – Мамо, давай я краще не прийду, поклич свого сина. А я так не можу, бо люблю її дуже

Ось сіла писати вам, і навіть не знаю з кого почати: з себе або з сина, з першої невістки або з другої. Мабуть, почну з себе: я три роки тому вийшла на пенсію, не можу більше працювати, здоров’я не маю. Все життя пропрацювала стоячи в перукарні, з ногами тепер маю проблеми. Ростила сина майже одна – я розлучилася з його батьком, коли малюкові було вісім років, так все життя одна, з короткими перебіжками на побачення з короткими романами, а заміж ніхто мене більше не кликав, не мала жіночого щастя. У мене є хороші друзі, сусіди, сестри і брати зі своїми сім’ями, мені для спілкування вистачає.

Ну а тепер про сина хочу розповісти. Після армії він одружився на прекрасній дівчині. Не знаю, я чомусь думала, коли мій син ще був зовсім маленький, що буду не любити свою майбутню невістку – мовляв, якась чужа жінка сина у мене відбере. Але невістка вразила мене з перших хвилин спілкування – легка, доброзичлива, відкрита! Я навіть подумала – щось з нею не так, десь повинен бути підступ! Але ніякого підступу не було, вона така і є – у всьому чудова, може навіть трохи наївна. Після весілля молоді у мене рік пожили, поки своє житло не одержали, але жодної сварки за цей рік у нас з невісткою не було – вона навіть стала називати мене мамою і на «ти» майже зразу. І я її в свою чергу «дочкою», як і досі називаю.

Коли вони з’їхали на свою квартиру, я навіть скучила, і навіть швидше за невісткою своєю. Ну ми з нею кожен день телефонували одна одній просто поговорити. А потім народився онук – золотий наш хлопчик, я так його любила, що й словами не передати, напевно, як нікого в житті. Все було у молодих добре, у сина бізнес в гору пішов і невістка працювала, але вона завжди знаходила час і на чоловіка, і на сина, і на своїх батьків, і на мене. Мені потрібно було чекати черги на лікування, але тут невістка підхопила ініціативу, зняла відкладені гроші, мене в платну клініку поклала, все зробили за гроші. Я сперечалася з нею, кажу: «Та почекала б я!», А невістка мені строго: «Мамо, тобі ж було важко! Як би я спала з цією думкою?» Ну не чудо? Таких уже й не буває.

Прожили молоді 8 років з хвостиком. І тут як грім серед ясного неба. Приходить син з понурою головою і каже: «Мамо, ми розлучаємося!» Я спочатку не повірила, жарт чи що, адже невісточка ніколи мені навіть словом не обмовилася, що в них у сім’ї якійсь проблеми? Виявилося, що ні! Каже – це вже давно зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні – має до неї серйозні почуття. Уже дружина давно знає, згодна на розлучення. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, плаче, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає? Гаразд, розлучилися вони, скільки б я сина не вмовляла одуматися. Аліменти на дитину відразу – обов’язково, і крім цього забезпечення малюкові.

Перед тим, щоб розписатися, син привів до мене свою нову наречену, щоб познайомитися. Вона дуже красива, дуже, але від неї віяло якимись холодом і зверхністю. Посміхатися мабуть взагалі не вміє. Я потім синові сказала відразу, що на весілля не прийду, а він мені: «А його і не буде, ми розпишемось і відразу до моря на два тижні!» Це ще взимку було. Загалом, так і вийшло.

Вже потім, по їх прибуттю назад я синові сказала, що завжди його візитам буду рада, а цю жінку я бачити не хочу. І взагалі – щоб він мав на увазі: будуть свята, я на них буду запрошувати свою улюблену невістку й онука. Якщо він хоче приходити, то один, не треба, щоб та жінка засмучувала мою донечку. Син образився, на 8 березня і Великдень вранці забігав привітати. Але ось у чому проблема: наближається мій ювілей. Хочу відзначити в ресторанчику з безліччю гостей. Обов’язково покличу невістку з онуком, для мене це святе. Але як бути з сином. Відчуваю себе зрадницею. Невістка каже: «Мамо, давай я не прийду, ну що ти будеш сумувати?» Але сумувати мені в будь-якому випадку доведеться – або без неї з онуком, або без сина. А якщо син захоче прийти, то обов’язково з тією жінкою, а я її взагалі бачити не хочу. І взагалі, у мене жевріє надія, що син набереться розуму і повернеться в сім’ю. Що мені робити зараз?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – fontanka.

You cannot copy content of this page