fbpx

Зараз у нас дуже мало грошей, ледве на життя вистачає. Зате, коли до нас приходять в гості родичі мого чоловіка, він купує такі дорогі продукти для них, які ми самі собі дозволити не можемо, ми такого не їмо. А нещодавно був мій день народження, я так чекала, що Олег мені щось подарує, але він вчинив не по-людськи

Не даремно в народі говорять, що коли створюєш сім’ю з людиною, то спочатку її потрібно гарно вивчити, адже нерідко ми, засліплені коханням, не помічаємо чимало неприємних речей.

Давно я вже не молоденька дівчинка, а заміжня жінка і мені зараз здається зовсім несправедливим те, як ставиться до мене мій чоловік, мене це дуже часто засмучує.

Навіть коли ми зустрічалися з Олегом ще задовго до нашого до весілля, він особливо не дуже доглядав за мною: дуже часто скаржився на брак грошей та дарував на свята тільки якісь милі та дешеві дрібнички: квіти, солодощі, простеньку біжутерію, загалом, нічого цінного.

Звичайно, я нічого недоброго сказати про ті часи не хочу, адже добре розуміла, що тоді ми були ще зовсім молоді, і мені така поведінка здавалося нормальною, але зараз відчуваю, що він просто мене не цінує зовсім.

Коли ми починали зустрічатися з Олегом, то обоє не мали великого достатку, були не з заможних родин.

Іноді він навіть довгий час був без грошей, і мені доводилося самій постійно оплачувати наші походи в кафе чи купувати квитки в кіно за свої власні кошти.

Коли ми вирішили жити разом, ситуація залишилася приблизно та ж сама.

Ми навіть домовилися оплачувати навпіл рахунки на їжу, комуналку і інші великі витрати. Я ніколи не вважала себе дріб’язковою людиною, і намагалася радіти тому, що ми все в цьому житті досягнемо разом, адже все життя в нас ще попереду.

Спершу ми з моїм чоловіком оплачували навпіл побутові витрати, потім скидалися на весілля і спільні відпустки, потім разом тягнули кредит.

Озираючись назад, мені навіть здається дивним те, що за час нашого сімейного життя я відсиділа повноцінний декрет з дитиною вдома і навіть на роботу не ходила в цей час, і чоловік мене не говорив в цей час оплачувати загальні витрати навпіл.

За звичкою я, звичайно, намагалася час від часу підробляти вдома, але цих грошей ледве вистачало мені на якийсь хоч елементарний одяг і іграшки нашому малюку, тому достатком сім’ї займався повністю мій чоловік.

Хоча ми в цей період не бідували зовсім, але витрачатися на себе Олег мені особливо не дозволяв: чоловік мені постійно нагадував про те, що ми тепер батьки, і що в першу чергу повинні думати про інтереси своєї дитини, а про свої поки забути.

Тому одяг я собі в декреті майже не купувала: доношувала все те, що купувала ще багато років тому.

Кожен раз, перед приходом гостей до нас, ми купували ті продукти, які в звичайні дні не могли собі дозволити, це було, звісно, дуже дивним і незрозумілим для мене, але це дрібниці.

Справжнім непорозумінням для мене стало те, що під час сімейного життя я побачила, які подарунки чоловік купує своїм родичам, і от це якраз в мене в голові не вкладалося зовсім.

Як виявилося, Олег може відкладати на них зі своєї зарплати по кілька місяців, щоб потім порадувати свою рідну стареньку бабусю, маму й тата чи племінницю заповітної річчю, адже він дуже добре знає, що вони хочуть.

І це все відбувається саме в той час, коли на мій день народження він «згадує» про те, що у сина ще немає зимової куртки чи що він давно мріє про радіокеровану маленьку машинку.

Чому я повинна відмовляти собі в елементарних речах, якщо на своїх родичів у нього завжди знаходяться гроші, причому чималенькі? Невже я для нього нічого не значу?

Звичайно, скоро малюк звикне до садочка, і я зможу вийти на роботу і сама на все заробляти собі хоча б на елементарні речі.

Але навіщо мені тоді взагалі чоловік, який мене не цінує? Для нього інші люди важливіші власної дружини, матері його дитяти. Хіба це нормальна сім’я?

Олег став дуже жадібним саме до мене. Чому це могло статися? Чи зміниться він?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page