fbpx
Життєві історії
Зараз нашому синові вже п’ять років, і за весь цей час він на жодний Новий рік не отримав подарунок від свекрухи. Перший раз вона вдала, що забула, потім дарувала такі подарунки, що було видно, що їх збирали за п’ять хвилин до нашого приходу

Мене дуже тішив той факт, що після весілля ми стали жити окремо, а мама чоловіка до нас не лізе зовсім. Їй взагалі немає до нас справи, вся увага свекрухи зосереджена на своїй дочці і її родині. Такий стан речей мене влаштовував, як на мене, так ідеальні стосунки зі свекрухою. Чоловік їй сам дзвонив, сам їздив у гості, мене в це не вплутували.

Я сприймала цю ситуацію позитивно, доки не народився наш син. У зовиці на той час вже було двоє дітей, улюблених внучок свекрухи. Ні на виписку, ні на хрестини бабуся не прийшла, хоча ми її кликали. Пояснила, що має допомогти доньці. Чоловік на маму образився, потім дуже довго їй сам перший не дзвонив. Як і вона йому, власне. Свекруха була повністю поглинута турботами про дітей зовиці, а нашого сина бачила лише раз.

Але на Новий рік мати чоловіка традиційно збирала у себе всю сім’ю. Це була традиція, якою вже кілька десятків років і її свекруха дотримувалася суворо. Запросила нас. Сина ми залишити нікому не могли, Новий рік таки, тому взяли із собою.

Свекруха приділила онуку, якого за вісім місяців бачила один раз, рівно п’ять хвилин – поки ми з чоловіком роззувались і роздягалися. Решту часу вона стрибала навколо дітей зовиці. Я ще тоді звернула увагу на те, що діти сестри отримали подарунки від бабусі, а наш син – ні. Я подумала, що свекруха просто вирішила, що він ще маленький, а внучки вже доросліші і усвідомлено чекають на подарунки від бабусі.

Зараз нашому синові вже п’ять років, і за весь цей час він на жодний Новий рік не отримав подарунок від свекрухи. Перший раз вона вдала, що забула, потім дарувала такі подарунки, що було видно, що їх збирали за п’ять хвилин до нашого приходу. Чоловік старанно вдавав, що нічого не відбувається, а я вирішила, що буду спокійно робити по-своєму. Я почала купувати подарунок нібито від бабусі і класти під ялинку свекрухи, щоб син його там знайшов.

Думала, що може свекрусі стане соромно. Та куди там! Вона вдала, що так усе й було задумано. Але син не засмутився. І тоді я вирішила так робити щороку, щоправда, виходило накладно, адже теж треба було дарувати гарний подарунок.

Проте цього року я вирішила поговорити з чоловіком. Мені було незрозуміло, що це за постійна обов’язковість із походом до його мами. Навіщо ми взагалі туди ходимо?

Чоловік відповів, що це традиція, у них у сім’ї так заведено. А що так прийнято? Все одно вся увага приділяється онукам і дочкам, ми так, для годиться. Мені прикро за чоловіка і за свого сина. Про історію з подарунком я вже взагалі мовчу.

Переконую чоловіка цей раз нікуди не йти залишитися на цей Новий рік вдома. Проведемо його своєю сім’єю, а свекруха нехай із зовицею та онуками святкує. Ми там тільки заважаємо, як мені здається. Але чоловік не хоче, каже, що мама образиться. Як на мене, він просто не хоче порушувати багаторічну традицію. Але я думаю, що час настав все змінити, якщо нас не шанують належним чином, то і не треба нав’язуватися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page