fbpx
Життєві історії
Зараз мені вже 40 років. В мене двоє своїх дітей, яких я безмежно люблю, коханий чоловік і хороша робота. А все це у мене з’явилося після того, як від мене відвернулися всі друзі та родичі. Я про них вже давно забула, більше я не зроблю таку помилку

Коли наші батьки дають нам настанови, ми не завжди хочемо їх сприймати. Ми вважаємо, що нас вони не люблять, коли щось забороняють, або заперечують. Але з роками ми починаємо розуміти, що наші батьки все це роблять тільки тому, що дуже нас люблять і бажають добра. На жаль, дуже часто ми починаємо пізно це розуміти.

У мене з дитинства були дуже суворі батьки, в крайньому разі, я так вважала. Мама завжди виховувала мене дисциплінованою дівчинкою, вона працювала вчителькою в школі і дисципліна вдома була на першому місті. Тато завжди і в усьому її підтримував, особливо, що стосувалося мого виховання.

Уроки, музична, спортивні гуртки – я була перша у всьому. Відповідно, школу я закінчила на відмінно. Звісно, що дискотеки, вечірки і клуби були не для мене. В той час коли мої однолітки розважались, я гризла граніт науки. Після школи, я відразу вступила до університету. Батьки орендували мені окрему квартиру, на відміну від моїх однолітків, які жили в гуртожитку і весело проводили час. Мені всього цього не вистачало.

Вже на другому курсі, я вперше заперечила батькам і вмовила їх дозволити мені оселитись в гуртожитку. З цього моменту, в моєму житті все змінилося. Почалася “доросле життя”, мама і тато все більше мене дратували і я від них віддалялася, вирвалася на волю, так би мовити. В голові було тільки одне, щоб швидше піти гуляти. А ще подруги і друзі, які в усьому мене підтримували. І звичайно це не могло закінчитися добре, потрапила я в нехорошу компанію, з усіма витікаючими з цього наслідками.

Я не встигла й озирнутися, як залишилася зовсім одна, ні друзів ні подруг, а до батьків за допомогою було соромно йти. З університету відрахували, з гуртожитку, відповідно, теж виселили. Я залишилась на вулиці і руку допомоги мені не подав ніхто. Я переступила через свою гордість і поїхала до батьків. Вони прийняли мене такою, якою я є, а головне зрозуміли і допомогли. Що ми разом пройшли знає Бог і ми, але я жива і щаслива, тільки завдяки моїм мамі і татові.

Зараз мені вже 40 років. В мене двоє своїх дітей, яких я безмежно люблю, коханий чоловік і хороша робота. Завдяки батькам, я поновилася в університеті і досягла всього того, що зараз маю. Тож шануйте і любіть своїх батьків, тільки вони сприймуть вас коли всі решта відвернуться і завжди допоможуть.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook