Ми з чоловіком все життя чесно працювали, багато в чому собі відмовляли, збирали гроші на те, щоб побудувати собі за містом невеликий будиночок. Земельну ділянку нам багато років тому подарували батьки чоловіка, а ми копили гроші, щоб здійснити мрію.
Зараз, коли у нас вже є потрібна сума, ми хотіли почати будівництво, вже намалювали проект, найняли бригаду робітників, і хотіли весною почати будівельні роботи. Але наша донька виявилася проти цього, вона хоче, щоб за ці гроші ми купили їй квартиру в столиці, де вона зараз живе.
У нас з чоловіком є єдина дочка Єлизавета. Вона була довгоочікуваною і улюбленою дитиною, звичайно, ми намагалися її усім забезпечити, але намагалися робити це в міру. Та й вона завжди була розуміючою дитиною, яка не зловживала нашою любов’ю.
Так як у нас з чоловіком немає вищої освіти, нам завжди хотілося дати дочці гідну освіту. Ми зібрали всі заощадження і віддали їх на її навчання в одному з кращих університетів країни. Вона завжди хотіла там вчитися і ми вирішили її підтримати.
Коли донька поїхала до столиці, ми зіткнулися з іншою проблемою. Наша дочка дуже змінилася. Надивившись на багатеньких студентів, вона тепер теж вимагає, щоб ми її утримували на такому ж рівні. Дорікає нам, чому ми не можемо дати їй квартиру, машину, дорогі речі. Іноді навіть каже, що покине навчання, так як їй соромно, що вона бідна.
А коли донька почула, що у нас є гроші на будівництво будинку, вона захотіла, щоб ми їй купили квартиру в столиці, каже, що на однокімнатну вистачить.
Треба сказати, що ми в гуртожиток доньку не поселили. Зняли для неї квартиру неподалік від університету, але їй цього замало. Вона хоче свою квартиру. Каже, що будинок їй не потрібний, бо додому вона не збирається повертатися, а залишиться в столиці. А там без свого житла і без авто ніяк. Всі її одногрупники живуть так і вона так хоче.
Невже престижні університети тільки для багатих? Чому звичайна людина повинна відчувати себе ніяково тільки тому, що у неї немає багато грошей. Зрештою університет – це місце для отримання знань, щоб потім заробляти ними гроші, а не випендрюватися, хто крутіший.
Я не розумію, що нам робити – ми стільки років мріяли про цей будинок. А тепер, виходить, ми маємо відмовитися від цієї мрії заради забаганок доньки. Сама донька каже, що якби ми насправді були люблячими батьками, то зробили б так, як вона просить.
Фото ілюстративне – psyh.
