fbpx
Життєві історії
Зараз Іванці вже за 30, і недавно їй в соцмережах написав хлопець. Незнайомець назвався її рідним братом по батькові і запропонував спілкуватися. Виявилося, це той самий «єдиний» син тата. Якщо чесно, Іванці було байдуже до нього, більше з ввічливості, ніж з цікавості, продовжила діалог. Скоро стало зрозуміло, що розмови у них не виходить, якісь вони занадто різні

Іванці було 10 років, коли її батьки вирішили розійтися. Розлучення батьків не стало для неї несподіванкою. Мама і тато часто ввечері, коли думали, що вона вже спить, з’ясовували відносини. Мама дорікала батька в безвідповідальності і ліні, а тато огризався, що робить все можливе, але зараз дуже важко знайти високооплачувану роботу, а працювати за копійки він не має наміру.

Їй, десятирічній дівчинці, було зрозуміло, що їх дружна колись сім’я стала віддалятися один від одного. Мама часто сумувала, часом ховала від дочки заплакані очі, стала періодично затримуватися на роботі. Тато або весь день проводив вдома – на дивані або за комп’ютером, або кудись ішов по обіді, повертаючись тільки до ночі і нетверезий. Поступово батьки перестали розмовляти один з одним, і одного разу мама сказала Іванці, що тато більше з ними жити не буде.

Іванка спочатку сподівалася, що це жарт, що пройде час, батьки помиряться, і все буде як раніше. Але час минав, а тато не повертався. Більш того, він поступово перестав спілкуватися не тільки з мамою, але і з нею. На будь-які прохання дочки чоловік вигадував різні відмовки, а на її черговий день народження не те що подарунок не купив – навіть не зателефонував.

Дитині було важко все це зрозуміти. А якось мама проговорилася, що у тата з’явилася нова дружина. Час минав, до Іванки періодично доходили чутки про батька: одружився вже в третій раз, як і раніше вживає оковиту, не може влаштуватися на постійну роботу, народив сина.

На той час Іванці було вже 14 років, а ще через п’ять років її батька не стало, але з його способом життя це було не дивно.

Все це було давно, зараз Іванці вже за 30, і недавно їй в соцмережах написав хлопець. Незнайомець назвався її рідним братом по батькові і запропонував спілкуватися. Виявилося, це той самий «єдиний» син тата. Якщо чесно, Іванці було байдуже до нього, більше з ввічливості, ніж з цікавості, продовжила діалог. Скоро стало зрозуміло, що розмови у них не виходить, якісь вони занадто різні.

Вона намагалася допомогти хлопцю, задавала навідні запитання, питала про його інтереси, улюблені заняття, старанно вичавлювала з себе ввічливі фрази, а він у відповідь писав односкладові пропозиції – «так», «ні», «не знаю», «як у всіх», скаржився на життя, на відсутність грошей, на непрості відносини з матір’ю. Іванка зрозуміла, що брат, як і їх тато, часто вживає оковиту.

Через тиждень подібного спілкування став кликати Іванку на зустріч, мовляв, не чужі один одному, потрібно познайомитися ближче. А Іванка не хоче, їй навіть віртуальне спілкування з ним в тягар. Начебто і ображати не хочеться, все-таки хлопець не винен в тому, що він їй не подобається, але і знайомитися з ним в реальності бажання немає. Поки що вона посилається на зайнятість і маленьких дітей.

Зв’язуватися з таким родичем собі дорожче, ось і сидить Іванка, думає, як би м’якше обірвати спілкування. Може це і неправильно, адже по суті хлопець – її рідний брат, але розумом Іванка розуміє, що цього спілкування варто уникати. А хіба ні?

Фото ілюстративне – shutniki.

facebook