fbpx

Зараз будинок бабусі – наша улюблена дача, але на неї почав зазіхати брат мого батька. Ми туди стільки сил і грошей вклали, а особливо тато, це, в першу чергу, пам’ять про нього. Хіба це справедливо, коли зненацька з’являються якісь невідомі родичі і намагаються привласнити собі чуже майно

Так сталося, що зараз ми з мамою одні, і нам потрібна порада: як не віддати своє майно чужій для нас людині. Справа давня і доволі заплутана. У мого батька є брат, який народився в іншому шлюбі мого дідуся. З ним ніхто ніколи не спілкувався, тому що дід кинув бабусю ще до народження дитини і пішов в нову сім’ю. Вони практично ровесники, і бачила я його тільки один раз, коли не стало нашої бабусі. Дід тоді приїхав з ним і другою дружиною і намагався налагодити відносини з татом, але взаєморозуміння у них так і не вийшло.

Другий раз тато бачив свого брата, коли проводжали в останню путь нашого дідуся. Тоді вони ніби як вирішили спілкуватися і бути ближчими один до одного. Але відтоді від нього не було ні відповіді, ні привіту, поки не стало мого тата. Це сталося дуже несподівано, татові було всього 67 років. Він працював, будував плани на майбутнє і збирався жити ще довго і щасливо, але…

Для нас з мамою це невимовна втрата, досі ще в себе прийти не можу. Ті дні я взагалі слабо пам’ятаю, пригадую, що до мене підходив якийсь чоловік, який називав себе батьковим братом. Коли минуло трохи часу, я запитала у мами, що за брат такий. Вона мені і розповіла цю історію, а ще те, що тепер ця людина претендує на татове майно.

Там якась заплутана історія. Бабуся залишилася жити в будинку діда, і свою частину той якимось чином заповів цьому другому синові. Коли дідуся не стало, тато і його брат домовилися, що ця частка залишиться нашій родині, а тато не претендує на все інше майно діда. Але, як з’ясувалося, ця домовленість залишилася просто на словах, і зараз цей чоловік вирішив вступити в свої права.

Ми з мамою ошелешені, просто не знаємо, що нам робити. Будинок бабусі зараз – наша улюблена дача, від якої ми не збираємося відмовлятися через якусь чужу людину, яку ми і в очі раніше не бачили. Ми туди стільки сил і грошей вклали, а особливо тато, це, в першу чергу, пам’ять про нього. Зверталися до адвоката, він сказав, що справа не безнадійна, але доведеться витратитися.

От скажіть, хіба це справедливо, коли, як сніг на голову, звалюються якісь невідомі родичі і намагаються привласнити собі чуже майно?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page