У моїх батьків завжди було якесь особливе відношення до брата і його сім’ї. Віталій старший за мене на чотири роки. Він з дружиною і дітьми живе в місті, в квартирі, яку допомогли йому придбати батьки.
Я ж залишилася вдома, вийшла заміж, маю донечку. Батька нашого не стало три роки тому, то ж тепер мій чоловік хазяїн вдома. А господарюємо ми дай Бог – тримаємо корову, курей, кроликів. Городу обробляємо 50 соток. У нас всі свої продукти: і молоко, і яйця, і м’ясо, і картопля, і бурячок. Одним словом, в магазині ми мало що купуємо, все самі вирощуємо.
А мама думає, що якщо ми за все це гроші не платимо, то і брату можна всі продукти давати просто так. Я не проти, якщо б це було десь-колись. Але Віталій приїжджає до нас щосуботи на постійній основі, а коли повертається додому, мама йому повний багажник продуктів запаковує. Нас навіть не питає, що нам самим потрібно, просто ділить все на свій розсуд.
Одного разу я не витримала і запитала маму, навіщо вона так робить, а вона відповіла – тому що Віталій мені така сама дитина як ти. Каже, тобі що, шкода рідному брату, ти ж за це гроші не платиш.
При цьому мама не враховує скільки грошей ми з чоловіком витрачаємо на корми для тварин, та на обробку землі. А те, що ми працюємо зранку до вечора, брат хоч раз приїхав би і допоміг. Та допомоги від нього не дочекаєшся, він лише як на роботу, по суботах приїжджає за продуктами.
Оскільки маму не переконати, я вирішила провчити брата. Запросила його в суботу картоплю копати. Думаю собі так – якщо приїде, допоможе, то одна справа, а якщо лише за продуктами ввечері заскочить, то я вже по-іншому говорити буду.
Віталій приїхав після обіду, коли ми вже майже всю картоплю викопали. Походив по подвір’ю, позбирав горіхи, з мамою поговорив.
– Ти скільки картоплі хочеш цього разу?, – питаю брата.
– Мішечок, сестричко, давай на початок, а далі я ще приїду, бо в квартирі нема де тримати, – весело каже брат.
Мама йому ще з десяток яєць приготувала, три літри молока, курку, яблук, горіхів. Я вже була готова до цього і витягла список, де було вказано що скільки коштує, і сказала брату, що по найскромнішим підрахункам за це все він нам винен 500 гривень.
Треба було бачити очі мого брата і моєї мами. Тепер вони зі мною не розмовляють, мама називає мене жадібною, хоча ніяких грошей того разу брат мені не заплатив, проте всі продукти забрав.
Сподіваюся, що після всього що сталося, цієї суботи він не приїде.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
