fbpx
Життєві історії
«Запакуйте, як було» – крuчaв молодий батько, збігаючи по сходах за лікарем з п’ятого поверху на перший

Цей кумедний випадок стався, коли у нас наpoдилася дитина.

У перший місяць до нас щотижня приходила лікар. Мені потрібно було виїхати у справах, я нагодувала дитину, запеленали і поїхала. Джерело

Так, напевно хтось скаже, що сповивати не потрібно, але по-іншому мій чоловік би з новонаpoдженим сином не залишився.

-Він такий малюк, навіть торкатися своїми лапами страшно, раптом я йому щось зламаю, – повторював він. Загалом, Запеленала і поїхала, потрібно було терміново доїхати до роботи, відвезти всякі документи і написати заяву.

Дитина мирно спала, тато з блаженною посмішкою сидів на дивані, правда, періодично молодий батько неспокійно зривався і перевіряв як там спить його синок. Така ідилія тривала півгодини, а потім пролунав дзвінок у двері – це прийшла лікар з плановим оглядом.

Медик природно пробудження дитини чекати не стала і зажадала, щоб чоловік її розбудив. -Укачаєте потім, нічого страшного, – сказала вона. Згнітивши серце, чоловік почав розмотувати пелюшку, намагався робити все акуратно, мовляв, може, не прокинеться. Лікар швиденько оглянула синочка, послухала і вирушила на вихід.

Читайте також:ВИШУКАНИЙ ПЛЯЦОК З ПОРІЧКАМИ – КРАСНОМОВНА НАЗВА ВКАЗУЄ НА ТЕ, ЩО ПЛЯЦОК ДУЖЕ СМАЧНИЙ ТА НЕЗВИЧАЙНИЙ. МOЖНА З ВПЕВНЕНІСТЮ СКAЗАТИ КРAЩОГО ПЛЯЦКА З ПОРІЧКАМИ ПРОСТО НЕ ЗНAЙДЕТЕ

-Все у вас нормально, ростете за віком, щоки ніби з’явилися, значить, у вазі додаєте, ось через тиждень місяць вам виповниться, прийдете в поліклініку до нас, там вже ми вас і зважимо і поміряємо, – сказала лікар, стоячи в дверях.

Молодий батько згідно кивав головою, з тривогою вслухаючись у тишу, яка стояла в кімнаті. «Може, поспить ще» думав він. За лікарем зачинилися двері і тут пролунав дитячий плач. Татусь метнувся в кімнату і застиг на місці – дитина-то лежала на розгорнутій пелюшці в памперсі і сорочечці.

-Як я тебе візьму, блiн, – вилаявся батько і стрімголов помчав до виходу. Коли він відчинив двері квартири, то побачив, як зачинилися двері ліфта. Він натиснув на кнопку, але кабінка вже поїхала вниз. Чоловік кулею помчав по сходах. Лікар вже виходила з під’їзду, коли її вхопив за лікоть захеканий молодий батько.

-А ну, – переводячи подих, сказав він, – піднімайтеся назад і запакуйте, як було. Загалом, лікарю довелося йти і допомагати чоловікові сповивати синочка.

Зараз нашому хлопчику вже 5 років і без сміху згадувати цей епізод нашого життя ми не можемо, та й лікар, коли ми приходимо в поліклініку, завжди розпливається в посмішці, а нашого тата називає спринтером.