fbpx
Життєві історії
Заміж я вийшла в 32 роки. Коли Михайло запропонував одружитися, я зраділа, адже за ці роки мене заміж ніхто не кликав. Але постало питання де нам тепер жити

Майже рік вже минув, відколи я вийшла заміж. Не можу сказати, що це було заміжжя, про яке я мріяла все життя, просто я вже була немолода, а заміж мене вже ніхто не кликав.

І ось, до 32 років доля мені подарувала сімейне життя: я знайшла простого чоловіка, звичайного робітника, нехай без перспектив особливих був мій наречений, але він хороша людина, та вже й вибирати набридло, зрозуміла, що нічого кращого мене не чекає, а в старих дівах залишатися мені зовсім не хотілося, щиро кажучи.

Всі ці роки я жила в маленькій двокімнатній квартирі з мамою, якось безрадісно все було у моєму житті, сіро та буденно, нічого не передбачалося хорошого в майбутньому. Подруги, мої ровесниці, давно заміж повиходили, мають сім’ї, дітей народили, вже хтось розлучитися встиг за цей час, хоч якісь події у них в житті, а у мене все на місті, нічого не відбувалося зовсім. Та згодом і я знайшла своє жіноче щастя, якщо можна так сказати, хоча вже й не сподівалася сама.

Головна проблема в нашому сімейному житті, яка згодом склалася – це житлове питання. Чоловік мій Михайло живе в сімейному гуртожитку ще з дитинства. Колись він жив у кімнаті разом зі своєю мамою, але її давно вже немає поруч з ним, тому до його 30 років так нічого і не змінилося. Михайло звик, його все влаштовує: кімната невеличка 18 квадратів, п’ять сімей сусідів, на одну загальну невеличку кухню і зовсім маленький санвузол. Для мене це якось зовсім незрозуміло та неприйнятно, я не можу так жити. Але все ж хотілося якусь самостійність, незалежність від мами, і після скромного весілля я переїхала жити до свого чоловіка. Так що там було переїжджати – взяти пару сумок і все, речей багато у мене не було. Мамин дім був близько, всього лише в двох зупинках до нашого гуртожитку.

Щиро кажучи – я ніколи не знала, що таке життя з іншими сім’ями. Виявилося, що це зовсім непросто: в одній квартирі щось святкують десяток людей, щовечора збираються шумними компаніями, в іншій командують постійно усіма і хочуть, щоб все було за їх правилами, в третій квартирі все підслуховують і пліткують завжди.

Я подружилася тільки з однією сусідкою – бабусею, яка живе з маленьким онуком, дочка її кудись поїхала шукати кращої долі, а на маму залишила свого малюка, щоб вона доглядала за дитиною. Вона мені підказувала, намагалася пояснити: що можна, а що не можна, з ким краще спілкуватися, а з ким не варто взагалі навіть мати щось спільне і вести розмову.

Одна з наших сусідок, яка вважає себе найголовнішою всіх стала мені вказувати – куди і що можна ставити на кухні, де що мені класти в тумбочки, мій чоловік одного дня зробив їй зауваження, щоб вона не вказувала мені, що я маю робити, адже я теж така сама мешканка гуртожитку, як і вона і кімнати у нас однакові, але це нічого не змінило, на жаль. Я потім в куточку своєї кімнати зробила маленьку кухню, так зручніше було мені і спокійніше.

І все одно я не могла змиритися з таким життям в гуртожитку – таргани, постійні сусідські гучні посиденьки, чужі діти постійно бігають і кричать по коридору з ранку до ночі. Кажу чоловікові: давай здамо цю невеличку кімнату, а самі орендуємо собі хороше окреме житло. Але чомусь гуртожиток ніхто не хоче орендувати або пропонують взагалі якісь невеличкі копійки, а нормальне хороше житло, яке ми могли б собі орендувати, коштує дорого, та ще й плюс комуналка. Виходить, ми просто не впораємося з усім самі.

Михайло вважав, що це неекономно, та й кредит теж, якщо взяти квартиру свою – 15 років платити величезні гроші, можна і не впоратися з таким великим боргом.

Я знаю, що це не економно, не по кишені нам зараз, та й час непростий, але можна ж і економити, ми знаємо, що це заради свого житла! Наприклад, здавати кімнату в оренду за ті ж копійки і жити у мами – я не проти. Але мій Михайло так все сам не хоче.

Цього літа ми вирішили зробити ремонт в нашій кімнаті і ночували два тижні у моєї мами. Між ними не було суперечок, але відчувалася якесь постійне нерозуміння: мама намагалася його життя вчити: мовляв, що ти за цю роботу копієчну взявся і тримаєшся міцно, шукай роботу кращу за ту, яку зараз маєш, де платять більше, або бізнес свій можна розпочати. Але я-то знаю, що у чоловіка немає такого таланту до власної справи, він людина спокійна, просто совісно і добре звик виконувати роботу, яку йому говорять, а свій бізнес -це не всім дається, та й він любить свою роботу, звик до неї за багато років. Отримує Михайло грошей за роботу мало – це так, але в нашому містечку куди ще влаштуєшся? Загалом, моя мама з зятем не знайшли спільну мову зовсім за весь час, що ми жили разом, але з мамою ж будинку жити затишніше і економніше, міг би Михайло спокійно закрити очі на все інше, хоча б тимчасово.

Останнім часом я вже взагалі не хочу жити в тому гуртожитку, мені там зовсім не подобається. Михайло починає розмову про дитину, але куди її привести, хіба тут буде зручно мені з малим дитям? Я згодна тільки на те, якщо дитина народитися в нормальних умовах, а не з тарганами і з такими недобрими сусідами.

Михайло вважає, що знайти вихід зараз нам непросто, ніяк не виходить, ми дійсно не зможемо оплатити такий великий кредит або оренду, а я взагалі в бібліотеці працюю, заробляю небагато – куди вийшло влаштуватися, мені лише копійки платять. Був ще варіант – продати кімнату в гуртожитку і мамину квартиру, щоб купити дві однокімнатні, але мама категорично проти, хоче зберегти своє житло. Все було б добре, якби Михайло погодився жити зі мною у моєї мами, адже вона сама не проти цього, а то у нас останнім часом так склалася ситуація, що справа до розлучення може дійти. Або я не права – можна якось жити в гуртожитку, там же теж люди живуть якось роками?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page