– Заміж тобі пора, Оксано, а ти все по притулках бігаєш, допомагати – це добре, але і про себе треба подумати, – завжди сувора начальниця Наталя Юріївна не то вичитувала, не то намагалася напоумити молоду працівницю, яка знову запізнилася на роботу.
– Знаю, що винна, але ми поїхали в притулок, а він за містом, хотіли відвезти корм собачкам, адже надворі холодно, а наша машина зламалася, тому так і вийшло. Але я все розумію, і якщо треба, то залишуся понаднормово, – запевнила Оксана.
– Не треба, але вважай, це – останній раз, – попередила начальниця.
Задоволена, що цього разу обійшлося, Оксана взялася до роботи. А тут ще одна гарна новина – на картку прийшла зарплата, і дівчина собі запланувала, що нарешті купить собі ті чоботи, які стоять у вітрині магазину, повз який вона завжди проходить, коли йде додому.
На наступний день вранці Оксана прокинулася, випила чашечку запашної кави, і вирушила на роботу. Біля під’їзду вона зустріла тітку Ніну, жінку, яка прибирала в їхньому під’їзді.
Зазвичай тітка Ніна завжди в гарному настрої, і постійно бажає всім гарного дня, а тут Оксана з нею привіталася, а та нічого не відповіла, лише кивнула головою.
– Тітко Ніно, з вами усе гаразд? – Оксана не могла просто так пройти повз.
– Як тобі сказати… Я от тут вчора знайшла трьох маленьких цуценят, забрала їх додому, бо ж замерзнуть. Холодно, а з завтрашнього дня передають ще сильніші морози. Але у себе я їх залишити не можу, бо у мене є дві дорослі собаки, а я грошей не маю щоб їх усіх утримувати, навіть не знаю, що робити.
– А ми ось що зробимо, їдемо до вас, заберемо цуценят і відвеземо їх у притулок, я якраз вчора там була – прийняла рішення Оксана.
Тітка Ніна, яка якраз встигла закінчити роботу, повеселіла, і попрямувала додому, жила вона, виявляється, в сусідньому будинку.
Коли літня жінка відчинила двері, то Оксана неабияк засмутилася, вона навіть не уявляла, що є ще люди, які живуть аж так бідно. Тітка Ніна зняла куртку, і Оксана зауважила, що вона не зимова, а осіння, як і черевики, які не мали жодного утеплення.
Оксана поспішала, тому взяла цуценят і повезла в притулок, сподіваючись, що ще встигне на роботу. Та по дорозі її машина знову зламалася, вона глянула на три пари маленьких круглих оченят, що так щиро на неї дивилися, і ледь не розплакалася.
Раптом біля її машини зупинилася інша машина, з якої вийшов молодий чоловік.
– Дівчино, вам допомогти? – запитав, заглядаючи в салон автомобіля.
Не встигла Оксана відповісти, як незнайомець, який помітив цуциків, продовжив:
– А хто це у нас тут такий маленький і красивий?
– Ось, тітка Ніна їх знайшла, а я везла їх у притулок, а тут машина зламалася, я на роботу не встигаю, одним словом, таке…
– Ви не повірите, я теж їхав в притулок, але щоб взяти цуценят, правда, мені два потрібні, але ж ми не будемо третього залишати, тому я заберу їх трьох. І вас завезу на роботу, а потім подумаємо, що з вашою машиною робити. До речі, мене звати Андрій.
– Дуже приємно. Оксана. Дякую вам.
По дорозі на роботу Андрій розповів, що у нього є два чудові племінники, і вони обоє хотіли мати собаку, так що два цуценятка він їм подарує, а одного, руденького, собі залишить.
– А чи не забагато аж двох цуценят племінникам? Їхня мама може бути не в захваті, – зауважила Оксана.
– А, ви про це… Та ні, це два різні хлопчики, у мене є два брати, тому все добре, – посміхнувся Андрій.
Оксана ледь встигла на роботу, забігла буквально на останній хвилині.
– Що, знову з самого ранку творила добрі справи? – запитала Наталія Юріївна.
Оксана прошмигнула в свій кабінет, і намагалася взятися до роботи, але думки про цуценят, про машину, яку вона залишила на обочині, і про Андрія не давали їй спокою.
Під кінець робочого дня на телефон дівчини прийшло повідомлення. “Ваша машина внизу. Чекаю”. Це був Андрій, який як і обіцяв, полагодив машину і навіть привіз її під офіс.
– Я напевно вам винна багато грошей? – розгублено запитала Оксана.
– Нічого ви мені не винні. Це я вам мав би заплатити за чудових цуценят, мої хлопці в захваті від них. Але ви можете зробити дещо для мене – повечеряєте сьогодні зі мною? – запропонував Андрій.
– Добре, але перед цим ми ще підемо в магазин і зробимо ще одну добру справу, – відповіла Оксана.
Андрій погодився і вони разом вирушили у торговий центр. Оксана підійшла до вітрини, де стояли її омріяні черевички і тихо промовила: “Ви гарні, але я вас придбаю наступного разу, а сьогодні є справи поважливіше”.
Вони з Андрієм попрямували в інший магазин, де Оксана вибрала теплу зимову курточку для тітки Ніни, а потім у сусідній крамничці купила ще й найтепліші чоботи. Треба було все це завезти літній сусідці прямо зараз, адже зранку передають морози до мінус 20, а вона ще до схід сонця встає і йде на роботу.
– Тітко Ніно, хочу вам доповісти, що цуценята в надійних люблячих руках, – відзвітувала Оксана, щойно літня жінка відчинила двері. – А це вам подарунок із вдячності, – простягнула Оксана два пакети з курткою і черевиками, і поспішила піти, щоб бабуся не встигла відмовлятися.
Андрій дивився на Оксану і його переповнювала радість, він, здається, нарешті зустрів ту свою єдину…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
