Замість того, щоб набрати свою сестру на мобільний, я подзвонила їй на домашній телефон. Внук її відповів. Каже, що бабусі вдома немає, вона на дачі давно живе. Яка дача в жовтні? Холодно, скоро мороз! Куди діти дивляться? Я відразу сестру набрала, а вона: – Тільки вийшла з квартир в магазин, хліба потрібно купити. Я кажу – не бреши мені, Лідо, я ніколи цього не пробачу тобі. Сестра ще не знала, що я задумала тоді

Якось так зазвичай виходить, що я, зазвичай, своїй рідній сестрі Ліді телефоную на мобільний телефон, а тут якраз набрала на домашній, якось зовсім випадково. Підійшов її онук Михайлик і каже – а бабусі немає вдома, вона зараз на дачі сама живе.

Я не могла повірити в почуте, адже вже пізня осінь. Яка може бути дача в цю пору? Вирішила, що дитина плутає щось там.

Яка дача вже зараз? На календарі жовтень взагалі. Темно, холодно, сиро, дощі постійно йдуть.

А у моєї сестри дача – хатинка похилена маленька дерев’яна, холодна така, там вітер постійно гуляє.

На тій дачі і влітку жити не захочеш, адже дуже незручно, там практично нічого немає, а в жовтні взагалі і в голову не прийде оселитися там.

У Ліди досить-таки велика родина: доросла дочка з двома дітьми і чоловіком. Живуть вони всі разом, у двокімнатній квартирі.

Старший онук сестри вже перейшов до другого класу, молодшому онукові нещодавно виповнилося два роки. Зять має роботу, гроші віддає в загальний котел. Пенсію Ліда вкладає туди ж.

Дочка Ліди вдома сидить, зараз в декреті. У планах з наступної осені віддавати дитину в садочок, виходити на роботу і брати кредит, адже молода сім’я мріє про своє власне житло.

Ліда буде допомагати з онуками з дітьми, дочка з чоловіком стануть працювати і платити кредит. Тоді і роз’їдуться, можливо.

А поки живуть разом.

Правда, цьому «поки» вже навіть більше років, ніж другокласнику, старшому онуку сестри, але це вже інша історія.

Само собою зрозуміло, що в невеличкій квартирі вп’ятьох затісно вже, діти ростуть, ​​час від часу виникають суперечки та непорозуміння, на які Ліда моя щосили намагається дивитися крізь пальці, і постійно мовчить, хоче, щоб вдома був спокій.

А я вважаю, що вони вже матері просто на голову сіли! Дивлюся, старшого онука Михайла ліжко вже у неї в кімнаті, ящик з іграшками теж до неї переїхав, та й менший онук постійно в її кімнаті живе, до батьків лише спати ходить.

Я кажу, Лідо, навіщо ти це дозволяєш своїм дітям? А вона – мовляв, нічого, нам так зручно.

Моя сестричка їм і готує, і посуд миє, і білизну прасує, і все інше, загалом, допомагає, чим може тільки.

Я своїй племінниці Галині вже намагалася щось донести не один раз, але вона на мене рукою махнула – тітко Надіє, не хвилюйтеся, мама сама так хоче жити, вона не проти, сама з радістю нам допомагає.

А тепер ось зовсім несподівано для мене Михайло проговорився, що бабуся і зовсім живе зараз сама на холодній дачі.

Найголовніше, що сама Ліда про це мені не говорить ні слова жодного разу, мовчить,  бо знає, що я буду не в захваті від цього.

По мобільному телефоні відповідає, що вона зараз знаходиться в місті. Якби я не помилилася номером, так якби дитина не проговорилася, вона так би нічого ніколи і не дізналася.

Дзвоню сестрі на мобільний телефон, а вона відповідає мені, як ні в чому не бувало! Я говорю, Лідо, а ти де? А вона мені так несподівано – та ось, тут в магазин вийшла зараз, по вулиці іду. Я їй – ой, Лідо, що не говори мені неправди, я все добре знаю.

Виявляється, на дачі моя сестричка живе вже давно. Все літо це знаходилася сама там, ще й Михайла до себе туди брала, щоб дочці було легше справлятися. Кликала і дочку з молодшим онуком до них, але та відмовилася відразу навідріз – на дачі для дитини такої маленької, мовляв, умов немає зовсім ніяких, ні митися, ні прати нормально, ні готувати, як всі люди готують.

З вересня вже Михайло пішов в школу, його ще в кінці серпня забрали батьки додому, а бабуся, привізши онука в місто, покрутилася там кілька днів і повернулася на дачу. Там, мовляв, добре, свіже повітря і так далі.

– Так вересень, жовтень і листопад буде дуже теплим, так синоптики передають, яка краса тут буде, – виправдовується моя сестра переді мною. – Взагалі, осінь стоїть в цьому році чудова. Додому повертатися не хочеться навіть мені зовсім, чесне слово. Ну, було кілька днів холодних і дощових, але це ж дрібниці! Я грубку топлю, і одягу у мене тут повно різного. Дров вже купила. А якщо все буде добре, то я планую ще й зимувати тут.

Сестра, виявляється, так з літа і сидить на дачі, приїжджаючи додому пару раз на місяць на день-другий – помитися і випрати нормально свої речі. І знову їде в свою маленьку незручну хатинку.

Ні, ну от як таке можна допустити? Мати, яка вже давно в роках, живе на вулиці практично, а дітки дуже затишно та комфортно почувають себе в її квартирі.

Я, звісно, мовчати зовсім не стала, ледве дочекавшись вечора, в той же день вирушила до племінниці і влаштувала там справжній повчальний вечір.

Все їм висказала, що вже давно у мене накопичилося. І зятю, і племінниці тій, доньці Ліди.

Кажу, як вам в голову таке могло прийти, ви здорові молоді люди, матір-пенсіонерку в досить таки вже немолодих роках вигнали на вулицю в дощ та холод.

Донька Ліди ще й намагалася виправдовуватися, що не на вулицю, мовляв, а на дачу, і мама сама поїхала, ніхто її не виганяв.

Я їй кажу – ти влітку на цю дачу носа свого показати не хочеш, бо вона там ледве стоїть, по воду на сусідню вулицю ходити потрібно до колодязя, а матір відправила туди в восени. Ось збирайся і їдь сама на цю дачу, поживи там тиждень-другий. А що? Не на вулиці ж. Побачу, що ти тоді мені заспіваєш.

Я сперечалася так голосно, що на майданчик вибігли сусіди, тоді я ще й їх ввела в курс справи, розповіла, як добре її сестрі живеться зараз, дякуючи рідній доньці.

Загалом, тепер племінниця після того з чоловіком образилися на мене, знайшли кімнату в оренду. З матір’ю не розмовляє, верне носа від неї.

А моя рідна сестра звинувачує саме мене в усьому:

– Навіщо ти влізла в мою сім’ю, – каже, – хто тебе просив. Ми всі через тебе пересварилися, тепер не розмовляємо між собою. Квартира, яку знайшли мої діти, дуже брудна, ремонту немає, як там донька моя з дітьми малими жити буде тепер? І на кредит вони, знімаючи квартиру, збирати не зможуть тепер.

Я кажу – нічого, відмиють ту квартиру, приведуть в порядок, адже не діти малі, а дорослі та самостійні люди. Але жити на дачній дерев’яній хатині взимку в твоєму віці не справа зовсім!

А Ліда відразу мені заявила – ось, мовляв, у тебе немає сім’ї, і ти робиш все, щоб і у мене її не було.

Мені так було неприємно це чути, адже я дійсно сама, не склалася доля у мене і сім’ї я не маю своєї.

Я хотіла, як краще. Хіба я щось зробила не правильно?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page