З сином я жив разом вже два роки. Рівно стільки часу тому нас кинула його мати. Не знаю, як так можна, але Бог їй суддя. Адже закохуються в другій або третій раз, але власна дитина – це взаємна любов на все життя. Але наша мама поміняла Василька на мужика … За матеріалами
Ми жили виключно чоловічою компанією. Розкидали по квартирі шкарпетки, не мили посуд і не доглядали за вазонами. Через два роки в нашому будинку пропала навіть згадка про затишок. Було трохи прикро, але мене це особливо не напружувало. Останньою краплею стало те, що я так і не зміг відмити чайник від крапель жиру. Раптом я зрозумів, що так більше жити не можна!
***
А потім я познайомився з однією дуже приємною жінкою. У неї були гарні блакитні очі і добра усмішка. Ми зустрічалися півроку, і я вирішив, що пора нам спробувати пожити на спільній території. Залишилося донести моїй дитині, що тепер з нами буде жити ще хтось.
Василько їв своє морозиво, а я намагався пояснити йому, чому раптом ця тітка повинна жити з нами. (мати свою він не пам’ятає). Вона пішла, коли йому ледь виповнилося два роки. Син уважно вислуховував мої аргументи, потім косо подивився на мою пасію і кивнув.
***
Після переїзду Ані наша квартира просто перетворилася. Буквально за вихідні звідкись з’явилися фіранки, Відтерлися сковорідки, чайник і плита, а на підвіконнях почали рости квіти. Моя жінка напекла випічки, приготувала плов і борщ. Василько наминав свої улюблені страви за дві щоки, потім трохи зніяковів і відсунув тарілку.
– Знаєш, тату, а давай вона у нас залишиться! Тітка твоя начебто нічого! Так ми тепер і живемо втрьох: я, Василько і «тьотя начебто нічого». І скоро у нас буде поповнення …
