– Зaлиш мій будинок в спoкої, – скaзала я. – Не до ремoнтів мені. Грoшей поки стiльки нeмає, щоб pемонти рoбити. У той день все oбійшлося. Але на дpугий день, сестра, пpисівши на стiлець, прoголосила, що моя кухня вuглядає бpудною, я вuбухнула! В свій дім я бiльше сестру не запpошую.
Моя двоюрідна сестра зробила в квартирі ремонт (перший раз за 15 років) і через це життя через мені немає. Джерело
Працюємо ми разом, поруч з моїм будинком, і на обід заскакуємо до мене. Це триває кілька років. Мене раніше це не напружувало. Сестра приносила з собою що-небудь, або я виставляла те, що у мене було. Все було чудово.
І її все завжди влаштовувало.Ніяких претензій вона мені ніколи не висловлювала.
Але тут вона зробила сучасний ремонт і понеслося!
– Такі батареї, як у тебе, ніхто вже в будинках не тримає! Поміняй. Гроші ж є у тебе.
А то, що батареї цілі і відмінно гріють, це як?
Мовчу, щоб ненароком не випалити колючі слова. Роблю вигляд, що слухаю. А сама на годинник поглядаю, скоріше б перерва закінчилася.
– Так поміняй ти вже ці паперові шпалери! -знову чую. – Хто такі ще клеїть? Твій дім схожий на гуртожиток!
– А що з ними не те? – заперечую спокійно. – Вони чисті. Маленьких дітей у мене немає, ніхто не забруднив. Так, шпалери у мене давно, я згодна, але вони абсолютно не вицвіли. Ну і що, що паперові?
– Та хто в гості до тебе прийде, засміє! – сестра наполегливо гне своє.- Не сучасно у тебе. Ти від життя відстала. Збери гроші і зроби ремонт, хоча б косметичний! І стелю зроби натяжну.
Я подивилася на свою білу стелю, яку тільки цієї весни сама побілила. Все нормально, мені подобається. І взагалі, це мій будинок! Я живу в ньому, і мені добре тут і затишно.
– Залиш мій будинок в спокої, – миролюбно сказала я. – Не до ремонтів мені. Грошей поки стільки немає, щоб ремонти робити.
Сестра знизала плечима і більше нічого не сказала. Ну, думаю, нарешті відстала. І охота ж буває людям свою думку іншим нав’язувати. Ну яке їй діло до моїх стін, стель?
У той день все обійшлося. День пройшов нормально. Але на другий день, коли вона присівши на стілець, втупила погляд на мою стареньку кухонну нішу і проголосила, що через неї моя кухня виглядає брудною, я вuбухнула!
І висловила їй все.
Сказала, що вона не може командувати, що мені робити в своєму власному будинку. Не вона в ньому живе. І я сама вирішу, коли мені, і що купувати.
І якщо їй щось не подобається, вона може ходити обідати до себе додому, а мене нехай залишить у спокої!
Кілька днів ми не розмовляли. Потім помирилися, все таки працюємо в одному відділі. Але в свій дім я більше її не запрошую. Тепер їй доводиться їздити обідати додому, за три зупинки від роботи. Або їсти принесений обід в відділі. Але мене це вже не хвилює.
Дуже вона мене тоді обpазила, я ще не пробачила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
