fbpx
Життєві історії
Задумала я відвідати онука, хотілося мені йому купити теплу курточку, черевики, та сестра моя якісь речі від свого онука віддала, треба було приміряти. Зателефонувала колишній невістці, зібралася та поїхала

Мій син розлучився з дружиною і я, навіть несподівано для себе, стала на сторону невістки. Друзі і родичі мене картають, що я неправильно роблю, бо, кажуть, твоя Оленка заміж знову вийде і ти їй станеш не потрібна, а з сином ти стосунки зіпсуєш остаточно.

Пояснити це важко, але я інакше не можу. І соромно мені. і гірко, що не зуміла сина правильно виховати. Сама в розлученні його виховувала, від колишнього чоловіка ні листа, ні листівки до дня народження Олексія не приходило, чого вже про аліменти говорити.

Сім років тому Олексій мій одружився. Оленка була дівчиною приїжджою. Жити зі мною вони не захотіли, винайняли собі квартиру. Оленка мені не стала рідною. Так буває. Вона до мене ставилася завжди насторожено, та й я якось душею до неї не перейнялася. Але відкритих непорозумінь між нами не було.

Як вони собі з сином жили – не моя справа. Я працювала тоді, та й зараз ще працюю, мені ніколи було перевіряти, як невістка підлогу миє, та котлети смажить. Покличуть у гості – йду. До себе запрошувала, посидимо, поговоримо на нейтральні теми та й усе.

Через два роки після того, як мої молоді розписалися, народився у них син. Оленка у декреті сиділа, син працював. Спочатку все про плани на іпотеку вони говорили, а потім якось стихли ці розмови. Коли Олежику, так звати мого онука, було два з половиною роки, син мені сказав, що з Оленою вони напевно розлучаться.

– Та все не так, – пояснив Олексій, – довго розповідати. Чекаю, поки Оленка на роботу вийде, потім подам на розлучення. Ні, мамо, я нікого не знайшов. Просто розлюбив, не починай. Це моє життя, не лізь.

Син сказав мені неправду. Майже в три роки пішов Олежик в садок, Оленка на роботу вийшла, син подав на розлучення і на питання про те, де він житиме, Олексій зізнався, що жити планує у своєї майбутньої другої дружини.

– А на що Оленка одна з дитиною квартиру зніматиме? – кажу.

– Я аліменти платитиму. Ті, що присудять. І постараюся, щоб платити поменше, дружина дитину чекає. А Оленка нехай до батьків їде, якщо їй тут жити нема на що. Вона має частку в батьківській квартирі, – сказав син.

Я сина не підтримала, але що я могла вдіяти?

– Нікуди не поїду, – відповіла на моє запитання колишня невістка, – тут у мене робота. Я тут стільки років прожила, а що там? Так, є частка. У двійці, де ще батьки та брат. На кухні мені з дитиною жити? Тут у нього садок, а там знову черга? Та й із роботою там жодних перспектив. З цієї квартири я з’їду дорого. Я вже подивилася дешевший варіант.

Невістка з’їхала, я зрідка дзвонила їй, дізнавалася, як онук. Їздити мені було ще далі, ніж раніше, та й робота. А тут, пам’ятаю, осінь була. Задумала я відвідати онука та розмір його дізнатися. Хотілося мені йому купити теплу курточку, черевики, та сестра моя якісь речі від свого онука віддала, треба було приміряти. Зателефонувала колишній невістці, зібралася та поїхала.

Оленка мене не надто лагідно зустріла. Та воно й зрозуміло: із сином моїм розійшлася, бабуся онука кілька місяців не бачила. Я знала, що Олексій слово дотримав: платить колишній дружині мінімум із того, що було за законом.

– А нічого, – сказав син, – дружині ось-ось народжувати, доньці багато всього потрібно буде. Я пояс затягуватиму, а Оленка шикуватиме на мої гроші?

Ось так. А тоді Оленка мене на кухню запросила, Олежик обідав. Я спершу навіть не зрозуміла, що він їв. Це був білий суп, практично без нічого. Невістка побачила моє здивування і вирішила пояснити:

– Мені завтра платити за квартиру, грошей немає. На м’ясо немає грошей, зарплата за чотири дні.

Я встала, одяглась, у магазин хотіла побігти. Але не одразу змогла. Села на лавці та реву. Мені про такий суп мама розповідала, коли я погано їла в дитинстві.

– Їж суп, – згадалися мамині слова, – от коли я маленька була, то гостювала в селі у своєї бабусі часто. Справа була у 50-х роках минулого століття. Тяжко у селі жили. Та ще й дітей було у бабусі багато. Вона чавунок з супом поставить – вода та капуста. І нічого, з голоду всі сидять і за обидві щоки уплітають.

Відмовилася я, накупила в магазині продуктів. Оленка брати не хотіла, горда.

– Не тобі, – кажу, – онукові.

З того дня я допомагаю невістці. Точніше не їй, а онукові. У мене зараз і пенсія, і зарплата, маю нагоду. Син спочатку нічого не знав. А потім якось зволив з Олежиком побачитись, той йому й розповів, що бабуся (я, тобто), за квартиру заплатила, грошей дала на те, на це.

Олексію не сподобалося те, що я його доньці дешеві іграшки купую, а колишній невістці квартиру оплачую.

– Щоб було, де твоєму онукові жити, – кажу,– щоб він воду з капустою не сьорбав. У онуки є і мама, і тато, а у онука лише Оленка. Та й я ще.

Син поставив мені умову, щоб я перестала ходити до його колишньої дружини. Але я так не можу. Відчуваю якусь відповідальність, чи що. Не пробачить і не треба. Сама винна, не виховала сина як слід. Я не знаю, як далі все повернеться, але онукові допомагатиму все одно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page