З Романом у шлюбі ми вже 16 років, у нас росте 14-річний син. Ця історія розпочалася задовго до нашого одруження, коли свекруха виграла у лотерею велику суму грошей.
У Олени Вікторівни було двоє синів: Роману на той момент йому було 20 років, а його брату Олегу виповнилося 25 років. Він саме збирався одружитися. Тому свекруха вирішила купити старшому синові двокімнатну квартиру, щоб вони з дружиною мали свій кут. А коли настане час відокремлювати Романа, то всі разом купимо йому квартиру в іпотеку і платитимемо: ми, сам Роман та Олег, у рівних частках.
Одружилися ми через три роки після цієї пам’ятної розмови. Взяли в кредит двокімнатну квартиру, грошей на перший внесок дала свекруха, з меблями допомогли мої батьки.
Спочатку все було так, як ми задумали, платили іпотеку, батьки чоловіка та брат свою частку вносили вчасно і без зайвих нагадувань. Але потім не стало свекра, а свекруха пішла на пенсію. Грошей стало мало і вона відмовилася платити свою частку по нашому кредиту.
Олег як віддавав третю частину платежу, так і продовжив, а ми з чоловіком платили дві треті. А в нас дитина саме народилася. І за часом народження малюка збіглося з тим моментом, коли в сім’ї дівера теж відбулося поповнення: дружина Олега теж народила другу дитину.
– Квартира ваша, ви й платіть за неї. А нам зараз самим не вистачає, – сказав Олег.
Свекруха стала на бік старшого сина.
– Чому Олег має платити за вашу квартиру?
– Ну так Ви самі вирішили, – нагадав мамі Роман, – треба було обом нам купувати одразу по однокімнатній, а потім би кожен думав сам, як розширюватися.
В результаті нам довелося самим сплачувати за свою квартиру, але ми справилися і вже забули про це.
Кілька місяців тому свекрухи не стало, а старша дочка дівера збирається виходити заміж. Тепер каменем спотикання стала батьківська квартира.
Так вийшло, що у Олега там лише одна четверта частина, а Романові тепер належать три чверті. Олег з цим миритися не хоче, пропонує продати цю квартиру, а гроші поділити навпіл, ми ж брати.
Так, звичайно, але коли ми одні з іпотекою залишилися, з нами ніхто ділитися не думав. Вважали, що нам вистачить і ми справимося. Я розумію, що племінниці, яка виходить заміж, ця квартира дуже б знадобилася. Але я вважаю, що ми їм нічого не винні.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
