– Забирайся, звідки прийшов. Для тебе тут місця немає, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вuгнала тебе? Колишньої дружини вдома не було, а рідна дочка на поріг не пустила. А Іван в той день прийшов попрощатися.
Усі сусіди збіглися на крик. Кричала Стефа, дочка Марії.
-Забирайся звідси, не тато ти мені. Де ти був стільки років. Коли здоровий був, ми тобі непотрібними стали. А тепер, як захворів, то до нас.
Іван стояв на подвір’ї і справді виглядав дуже погано. Говорити нічого не міг, бо хвороба дуже його підкосила.
Іван родом з іншого району, але одружився тут, у Вербовому, і цей дім вважав своїм.
Одружилися з Марією молодими, двоє дітей народилося. Іван руки золоті мав, все вмів зробити. І серце добре. За свою роботу грошей не брав, то люди, щоб віддячити, наливали оковитої. Так і причастився Іван до того.
Потім усі чоловіки з села почали їхати в Сибір на заробітки, то й Івана з собою покликали, бо справді, руки золоті мав чоловік.
Почав добре заробляти, грошей додому привозити, хату таку збудував, що на все село.
З Марією життя спочатку було мирним, але потім, все частіше у їхньому спілкуванні переважали сварки. Всі тільки чекали, щоб Іван на роботу поїхав, грошей заробив.
Та одного разу Іван з роботи не приїхав. Хлопців попросив, щоб ті передали Марії, що йде він від неї. Діти уже школу закінчили, тепер у них своє життя скоро розпочнеться. А він нарешті зустрів жінку, яка його розуміє і любить.
Марія плакала, та не так за Іваном, як за його грошима.
Івана не було 10 років. За цей час син поїхав працювати у Польщу, дочка вийшла заміж, зятя привела на подвір’я, господарюють.
Ніхто не чекав, що Іван з’явиться, та ще й такий хворий.
Стефа не запропонувала татові зайти з дороги до хати, нагодувати чи дати принаймі стакан води.
Натомість кричала:
-Забирайся, звідки прийшов. Для тебе тут місця немає, йди до тої, якій ти 10 років гроші віддавав. Що, як захворів, вuгнала тебе?
Стефа і справді мала рацію, та це зараз немало ніякого значення. Все, що було потрібно Івану, прилягти, бо справді дуже погано себе почував.
Мами вдома не було, дочка на поріг не пустила. Зібрав Іван останні сили і поїхав в рідне село, де народився. Жила там у нього сестра.
Коли Оксана побачила свого брата – не впізнала. Прийняла, в лікарню поклала, та не врятувала. Через три дні Іван пішов у зaсвіти.
Виходить, приїхав Іван, щоб попрощатися. Останніми словами його було:
-Передайте дітям, що я їх дуже люблю. Нехай простять, якщо зможуть.
Автор Олеся Біла.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
