fbpx
Життєві історії
За заробітчанські гроші я купила дві квартири: спочатку сину з житлом допомогла, а потім собі купила квартиру своєї мрії. Я зробила в ній ремонт і закрила на ключ, щоб мати куди повернутися. Про те, щоб вийти ще раз заміж я ніколи і не думала, але минулого року на Різдво я приїхала додому і випадково в місті зустріла Петра

На своєму прикладі я хочу розповісти, що життя можна змінити в будь-якому віці. Мені зараз 60 років, і в мене все тільки починається. Я нещодавно повернулася з заробітків, купила квартиру і вийшла заміж.

Народилася я і виросла в селі, я була старшою дитиною, у мене було ще дві молодші сестри. Я закохалася в одного хлопця, Петра, але моїм батькам він здався занадто бідним, і вони не дозволили нам бути разом.

Натомість, коли до мене став свататися Степан, вони з радістю благословили наш союз, адже моєму нареченому батьки збудували окрему хату. Степана я не любила, але вийшла за нього заміж, бо в той час перечити батькам було не прийнято.

Стали ми жити з Степаном, я сина народила. Прожили ми у шлюбі 20 років, але полюбити свого чоловіка я так і не змогла. Мене зрозуміють ті жінки, які, як і я, прожили з нелюбом.

Степан теж мене не дуже любив, ми з ним хоч і жили в одній хаті, але були чужими, інколи навіть поговорити не мали про що. Щоправда, сина Степан дуже любив, і батьком він був хорошим.

Коли син виріс, я зібралася і поїхала в Італію на заробітки. Чоловік мене не тримав, більше того, сам запропонував розлучитися, бо розумів, що їду я надовго. Нам тоді було трохи за сорок. Я поїхала, а Степан одружився вдруге. Мені навіть через це не було прикро, навпаки, я навіть раділа, що Степан зможе стати щасливим, бо ми з ним так сімейного щастя і не зазнали, хоча і прожили багато років разом.

За заробітчанські гроші я купила дві квартири: спочатку сину з житлом допомогла, а потім собі купила квартиру своєї мрії. Я зробила в ній ремонт і закрила на ключ, щоб мати куди повернутися.

Про те, щоб вийти ще раз заміж я ніколи і не думала, вже змирилася з тим, що жіноче щастя не для мене. Але минулого року на Різдво я приїхала додому і випадково в місті зустріла Петра. Ми поговорили, бо давно не бачилися.

Петро мені розповів, що має одну доньку, яка живе закордоном. Сам він давно вдівець, живе один. Я теж розповіла йому, що вже багато років розлучена, живу і працюю в Італії.

Ми обмінялися номерами телефонів і я повернулася в Італію. Але Петро почав мені інколи писати і телефонувати. З часом ми зрозуміли, що хочемо бути разом, тому я повернулася додому. Всіх грошей не заробиш, а ми не вічні, треба колись і для себе пожити.

Моя італійська синьйора не хотіла мене відпускати, але коли я їй розповіла свою історію, вона ще й перстень коштовний мені подарувала, сказала, що він на щастя.

Ми з Петром офіційно оформили стосунки. Я наче повернулася в юність, хочеться наздогнати все втрачене. Знаєте, жити з коханою людиною – це зовсім інше відчуття. Ні про що не шкодую, а життя заново почати ніколи не пізно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page