fbpx
Життєві історії
За всі роки чоловік так і не спромігся провести воду в дім. Зранку Леся одягла куртку, взула свої діряві мокрі чоботи, які не встигли висохнути від вчорашнього дня, взяла відро і пішла до криниці по воду. Коли повернулася додому, не повірила своїм очам – біля дверей стояли нові чоботи. Леся губилася в здогадках – невже чоловік вперше в житті вирішив зробити їй сюрприз? Але вдома чоловіка не було, натомість Андрійко підбіг до мами і притулився до неї

Місцеву фельдшерку Лесю в селі знали всі. І любили її, бо була безвідмовною, навіть вночі бігла, коли хто кликав. «Золоте серце має жінка» – не раз односельчани говорили про Лесю. «От тільки за що їй Бог дав таку важку долю».

Леся рано стала сиротою. Виховувала її бабуся по татовій лінії. Після школи закінчила медичне училище, до інституту не дійшло – талант був, але не було грошей. Та й бабуся почала хворіти, то ж довелося повертатися в село. Роботу відразу знайшла – медика в селі ой як було потрібно. То ж дівчина відразу взялася до роботи.

А тут і наречений намалювався, місцевий тракторист Василь. Хлопець так наполегливо сватався, що Леся не встояла і погодилася. Їм з бабусею так не вистачало чоловічих рук – і дах на будинку треба підлатати, і огорожу поправити. Та й в селі з трактором можна непогано заробити. То ж весною відіграли скромне весілля.

Та заміжжя Лесі особливого щастя не принесло. Замість того, щоб заробляти гроші і облаштовувати побут, Василь все частіше приходив додому нетверезий. Спочатку бабуся заспокоювала Лесю, що чоловік візьметься за розум, але потім і сама перестала в це вірити.

А коли в родині з’явився син, Леся практично зашивалася між господарством і дитиною, в той час як Василь ходив по людях, але заробіток брав не грошима, а чаркою оковитої. Якби не пенсія бабусі, то Леся і не уявляє, як би вона з дитиною це все пережила.

Нещодавно Леся відсвяткувала свій 40-річний ювілей. Ну як, відсвяткувала… На роботі її привітали колеги, голова сільради навіть грамоту виписав за сумлінну працю. А вдома про її свято навіть не згадали.

День народження у Лесі 13 грудня, на Андрія. Тому і єдиного сина назвала Андрійком. Леся дуже хотіла купити собі чоботи, бо останній раз вона купувала собі чоботи сім років тому. Скільки латала їх, що останній раз майстер сказав, що ремонту вони вже не підлягають.

А за свою зарплату в кілька тисяч гривень, про нові чоботи і не мріяла. Весь рік складала гроші, бо знала, що Андрійко мріє про новий телефон. Скільки не говорила чоловікові про це, але він лише відмахувався, мовляв, грошей нема – ні на чоботи, ні на телефон. На іншу відповідь Леся і не чекала, адже Василь вже багато років не віддавав їй свою зарплату.

Зранку Леся прокинулася і перед нею постав вибір – купити собі нові чоботи, чи зробити синові подарунок і купити йому телефон, про який він так довго мріяв. Та й, зважаючи на теперішні умови, телефон потрібний синові і для навчання.

А потім глянула на свої чоботи і зрозуміла, що в них цю зиму перезимувати не вдасться. На вулиці падав дощ з мокрим снігом, погода була м’яко кажучи, мерзенною. В свій вихідний Леся вирішила поїхати в місто, адже наближалося свято Миколая, і хоч син уже ніби і дорослий, але з нетерпінням чекає подарунків.

З міста Леся повернулася щасливою, в руках у неї була не велика коробка з-під чобіт, а маленька коробочка з омріяним телефоном. Ну не могла вона не здійснити прохання сина… А чоботи… нічого… вона щось придумає. Зрештою, можна піти на секонд-хенд, люди кажуть, що там інколи за копійки можна придбати дуже якісні речі.

19 грудня зранку Леся прокинулася, щоб покласти синові під подушку подарунок. Вона уявляла, як зрадіє її Андрійко, коли побачить мобільний телефон. Син ще спав, чоловік знову не прийшов додому ночувати. А Лесі потрібно було збиратися на роботу.

І тут жінка побачила, що відро з водою пусте. За всі роки чоловік так і не спромігся провести воду в дім. Леся одягла куртку, взула свої діряві мокрі чоботи, які не встигли висохнути від вчорашнього дня, взяла відро і пішла до криниці по воду.

Коли повернулася додому, на порозі ледь не впала – біля дверей стояли нові чоботи. Леся губилася в здогадках – невже чоловік вперше в житті вирішив зробити їй сюрприз? Але вдома чоловіка не було, натомість Андрійко підбіг до мами і притулився до неї.

– Ти заслуговуєш значно більшого, просто на дорожчі чоботи у мене не було грошей, – щиро сказав син. – Але я обов’язково колись куплю тобі найдорожчі чоботи, обіцяю…

– Синку, а звідки ж ти взяв гроші на ці чоботи? – запитала Леся.

– Пам’ятаєш, мамо, як мій хресний цього року на день ангела подарував мені конверт, от я його і не відкривав, хотів зробити тобі сюрприз. Просто вибач, що такі дешеві, зате сухі і теплі.

Олеся Біла.

Фото ілюстративне – bbc.co.uk.

You cannot copy content of this page