fbpx

За вікном йде дощ, в місті сиро і сіро. Якось сумно в порожній кімнаті гуртожитку. Меблів ще немає, та й грошей на них теж. Тільки матрац на підлозі і один комплект постільної білизни, який мама дала з собою. З посуду в мене: одна каструля, чайник, кружка, тарілка, чайна та столова ложки. На життя не скаржуся, адже в гуртожитку є кухня і ванна, завжди є гаряча вода і газ, в моєму селі такої розкоші не було. Лише шкодую, що мама з села не приїхала

Сьогодні за вікном йде дощ, вже вечір, в місті сиро і сіро. Якось сумно мені в порожній кімнаті гуртожитку.

Меблів у мене ще немає, та й грошей на них теж поки ніде взяти. Тільки матрац на підлозі і один комплект постільної білизни, який мама мені дала з собою, коли я йшла з хати.

З посуду в мене: одна каструля, чайник, кружка, тарілка, чайна та столова ложки. На життя тут не скаржуся, адже в гуртожитку хоч є кухня і ванна, завжди є гаряча вода і газ, в моєму селі такої розкоші не було, про таке я раніше і мріяти не могла.

Кімната дісталася мені від мого батька. Я його бачила тільки пару раз в дитинстві. Мої батьки навіть не були одружені, мій тато покинув маму через великі борги. Він не міг один тягнути сім’ю, в ті часи було важко, тому мама поїхала жити в рідне село, повернулася до своїх батьків, а батько залишився в місті, працював зварювальником на заводі щоб хоч якось прожити в своїй маленькій кімнаті.

Він одружився два роки тому. Дружину свого батька я ніколи не бачила, але уявлення про неї у мене вже склалося не дуже хороше. Після того, як мого рідного батька не стало, ця зовсім чужа нам жінка вивезла з його кімнати все, що він встиг нажити за всі ці роки, аби це все не дісталося мені разом з кімнатою, яку батько заповів мені, як єдиній спадкоємиці, своїй єдиній рідній доньці. Залишила мені ця тітка тільки фіранки і старий матрац, на якому я тепер сплю.

Мама моя, звичайно, була дуже здивована такою щедрістю батька, за життя він не дав нам ні копійки на моє утримання, а тут раптом ціла кімната, це нерухомість, яка може повністю змінити моє життя, адже тепер я можу жити у місті. Я б відмовилася від спадщини, якби не прийшла пора мені навчатися. А так не доведеться їздити з села кожен день, в кімнаті жити можна і без меблів, а коли знайду роботу, з кожної зарплати буду купувати щось необхідне і облаштовувати свій затишний куточок. Запасів картоплі вистачить до зими, а поки можна не боятися, що буду голодною. Погано для мене тільки те, що без досвіду не беруть на роботу. Але я бачила маленький магазинчик поруч з гуртожитком і, можливо, мені вдасться влаштуватися туди на півставки на роботу, я дуже їх проситиму про це.

Я всього два дні в цьому місті, в цій кімнаті, але вже дуже сумую за своєю матусею. У мене тут зовсім нікого немає, ніхто не обійме і не допоможе мені. Мама поїхати зі мною не захотіла, так і не пробачила моєму батькові, що він так повівся з нами. А я на нього зла не тримаю, навпаки вдячна йому за можливість почати доросле життя у власній кімнаті.

За вікном вже горять ліхтарі, дощ закінчився, а смуток залишилася. Самотньо і неспокійно одній. Але завтра буде новий день і нові проблеми, які я ще тільки вчуся вирішувати. Я дуже хочу прожити своє життя гідно, хочу мати щасливу сім’ю: доброго чоловіка та діток. Я все робитиму для цього, адже моє доросле життя тільки починається.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page