fbpx
Життєві історії
За вечерею Тетяна побачила, що телефонує мама. Вона байдуже виключила звук і відклала телефон подалі. Тетяна завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона досягла сама, без сторонньої допомоги. Тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім перетелефонує мамі. Коли Тетяна приїхала додому, зрозуміла, що запізнилася

Тетяна прийшла з роботи, як завжди накрила на стіл і вони з Степаном і сином Артемом нарешті сіли вечеряти. Раптом задзвонив телефон, вона побачила, що телефонує мама.

Тетяна байдуже виключила звук і відклала телефон подалі. “Вже й повечеряти спокійно не дадуть” – подумала жінка і продовжила трапезу.

Тетяна завжди вважала, що батьки їй нічого не дали, все що у неї є, вона досягла сама, без сторонньої допомоги. Те, що вона зараз успішна столична бізнес-леді, яка живе у власній квартирі – це результат її важкої праці, тому вона зараз поїсть, відпочине, а потім перетелефонує мамі.

Та за вечерею Тетяна вже й забула про дзвінок матері. Вночі їй снився батько, кликав, благав про допомогу. Зранку Тетяна відчула щось недобре, незворотне, і подзвонила матері. В слухавці почула кілька слів: «Доню, приїжджай, батько дуже хоче тебе побачити».

Хоч Тетяна і пообіцяла матері, що приїде, проте вирішила що допрацює ще два дні, а на вихідних поїде до батьків в село, адже вона не була вже там майже рік – все робота, та й робота.

Весь день думки про батька не покидали її. З ним в Тетяни склалися непрості відносини. У батька був складний характер. Він був проти того, щоб дочка виходила заміж за Степана.

А десять років тому, батько раптом приперся до доньки з зятем налагоджувати відносини. Але Тетяна тоді зустріла його непривітно, навіть жодного разу не посміхнулася, а на наступний ранок вручила квиток на зворотний потяг. Сказала: «Повертайся до себе. У нас тут і так тісно. – Правда, подарувала стільниковий телефон: – Дзвони, якщо що».

Та останнім часом батько щось зовсім здав. Уже й не телефонував, сили не було. Щось підказувало жінці – треба їхати. Батько є батько.

Вона подзвонила на роботу, пояснила ситуацію, взяла за свій рахунок, на тиждень.

У поїзді було жарко і задушливо. Тетяна лягла на бік, відвернувшись від сусідів по купе, і вкрилася простирадлом. Попереду ніч, а завтра вона буде вже в батьків.

Рідне село повіяло чимось заспокійливим. В місті вона вже й забула, як пахне свіже повітря. Та чим ближче підходила Тетяна до рідної хати, тим сильніше їй хотілося якомога швидше обняти маму, і батька, нехай у неї з ним не завжди і було взаєморозуміння. Її переповнювало передчуття чогось незворотного.

Мама зустріла Тетяну на хвіртці. З виразу її обличчя донька зрозуміла, що запізнилася.

У руках мами був білий конверт, вона простягнула його Тетяні. Донька обійняла маму, безперестанно шепочучи їй: «Пробач, що не встигла. Що мене не було поруч з тобою».

Конверт Тетяна відкрила через три дні, як і просив батько.

На конверті великими літерами було виведено: «Тетяні Сергіївні, моїй доньці». Вона дістала зсередини листок, вирваний зі шкільного зошита, і почала читати:

«Тетянко, донечко моя дорога! Можливо я був не найкращим батьком. Я не дав тобі усього того, чого ти так хотіла, і на що ти заслуговувала. Не тримай образи за це на мене. Але, можеш не сумніватися, я ніколи не переставав тебе любити. Я дуже пишаюся тобою. Бережи маму. Прощай. Твій батько».

Фото ілюстративне – pikabu.

facebook