В нашій родині ми з чоловіком найзаможніші. Ми непогано заробляємо (маємо невеличкий власний бізнес), будуємо будинок за містом, маємо автомобіль. А родичі, замість того, щоб за нас порадіти, нам відверто заздрять. Більше того, вони вважають, що ми маємо їм допомагати. Я цього не розумію.
Я з дитинства звикла працювати і досягати всього сама. Я не вмію просити. Соромно якось. Я завжди дивуюся, коли хтось ниє: «Я не можу». Значить учись, якщо не можеш. Людина всьому може навчитися при бажанні. Врешті-решт є інтернет, там можна «підглянути» що і як.
Ми таким чином з чоловіком ремонт робимо. Все своїми руками. У нашій родині немає слова «Не можу». Але, зате таке слово є у родичів. Я не жадібна, але знаєте, бісить, коли людина сидячи на попі рівно, каже тобі: «Ой, у вас так все добре, а дайте і мені! У вас же все є, я теж так хочу».
А про те, що нам все дістається тяжкою працею, ніхто не замислюється. Їм здається, що нам все з неба падає, а ми самі нічого не робимо. Ми свій будинок вже б давно закінчили, якби найняли майстрів. Але ми економимо, тому все самі робимо.
За тиждень родичі у нас попросили більше 10 тисяч гривень. Спочатку моя сестра попросила до зарплати 3 тисячі. Потім братові мого чоловіка на щось не вистачало 5 тисяч. З мамою я пішла в магазин, розрахувалася за її покупку, вийшло близько тисячі гривень. Ще приходила свекруха, ми дали їй тисячу гривень на оплату її комуналки.
Швидше за все родичі нам ці гроші не повернуть. Так було вже не раз. Всі вважають, що якщо у нас є трохи більше грошей, ніж в інших, то ми повинні ділитися.
Ми з чоловіком дуже стараємося для своїх дітей, щоб у них було гарне дитинство. Поки ми економимо на собі, інші, тобто родичі можуть піти і купити собі всяких не дуже потрібних речей або круті гаджети. яких, до речі, у нас з чоловіком немає. Але це при тому, що у них борги за комуналку, квартира без ремонту та інше.
Чоловік мій, щедра душа, всім допоможе, якщо попросять. Останню сорочку з себе віддасть. Та й я така ж. Себе не шкодуємо, адже все знову по новій доведеться збирати.
Навіть не дивлячись на те, що у нас троє дітей, родичі приходять і просять грошей. А відмовиш у допомозі, так все – ображаються, перестають спілкуватися. Ось як їм пояснити? Як донести, що ми і самі б не були проти допомоги? Та тільки не попросимо, адже чоловік гордий. Так і живемо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
