В свої 57 років я зробила крутий переворот в житті, а допомогло мені те, що останніх 17 років я жила за кордоном, бо була на заробітках в Римі.
Моя історія схожа на історії багатьох заробітчанок, але я одна з небагатьох, хто наважився на зміни.
Все своє свідоме життя я прожила в чужій хаті, як то кажуть. Заміж я вийшла в 20, і чоловік зразу забрав мене до себе.
Жили ми з його батьками у їхньому заміському будинку. І якщо свекор до мене ставився більш-менш спокійно, вірніше, він мене не помічав, то свекруха мені життя добряче підпсувала.
У нас з чоловіком і дітьми була лише окрема кімната, а господарство ми вели спільне.
Можете собі уявити як це мені було – 20 років на одній кухні з свекрухою, якій просто неможливо було вгодити!
І якби ж вона була така людина, що робить зауваження, для того, аби допомогти, так ні – свекруха просто звикла говорити, що все, що я роблю, я роблю не так. За її словами я так і не навчилася за 20 років ліпити вареники.
Терпіла все це я довгий час, поки діти не виросли. А коли дві дочки з сімейного гніздечка випурхнули, бо поїхали вчитися, я вирішила, що і з мене досить.
Тоді жінки з нашого села почали їздити закордон на заробітки – хто в Італію, хто в Іспанію, хто в Грецію.
У мене була можливість виїхати в Італію, бо подруга першою туди поїхала і все розвідала.
І коли вона стала і мене кликати, я без вагань погодилася.
Чоловік і свекруха відпустили мене на заробітки лише з однією умовою – я повинна зароблені гроші їм висилати.
А вони планували ремонт в нашому будинку зробити. У мене варіантів не було, я погодилася на їхні умови.
І перших років 5 я розбудовувала за свої гроші хату свекрухи.
Чому я кажу хату свекрухи? Та тому, що мені там абсолютно нічого не належало.
Далі старша дочка вийшла заміж, потрібно було їй житло купити, і я за три роки придбала їм однокімнатну квартиру.
Потім таку ж квартиру треба було і молодшій дати, щоб між дітьми різницю не робити.
У дочок зараз все добре, вони ті квартири, що я їм на старті купила, вже продали, і більші собі придбали.
Тут і зятям треба віддати належне, вони молодці – крутяться, працюють.
Згадуючи свій негативний досвід, коли свекрухи було надто багато у моєму житті, я стараюся в життя дочок не втручатися, нехай живуть, як самі знають, а я чим можу, тим допоможу.
А далі я стала думати про себе, про те, як я хочу провести наступні роки свого життя? І зрозуміла, що в хату свекрухи я не повернуся нізащо!
Тому вже кілька років в голові у мене крутився задум – я захотіла купити собі квартиру, але так, щоб про неї не знали ні мої дочки, ні мій чоловік.
Я зрозуміла, що з заробітків повертатися в дім свекрухи я не хочу, більше того, і до чоловіка я теж не хочу повертатися!
За ці 17 років, які я прожила в Італії, я багато чого переосмислила. Все просто – якщо я зараз повернуся додому, то мені через рік-два доведеться доглядати свекруху.
А воно мені треба? Нехай мій чоловік доглядає, то ж його мама! Вважаю, що це буде справедливо.
Квартиру я собі таки купила, про неї ніхто не знає. Зараз я роблю там ремонт. Все роблю в таємниці від своїх найближчих родичів.
Планую ще на кілька років поїхати на заробітки, поки можу, ще попрацюю в Італії, а потім, швидше за все, повернуся, розлучуся з чоловіком і нарешті хоч трохи поживу для себе.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
