Моя заробітчанська історія вийшла доволі сумною, хоча коли я їхала на заробітки, то все уявляла собі по-іншому.
Коли я слухала розповіді заробітчанок в Італії, я розуміла, що вони приїхали сюди не від доброго життя. Але я не можу цього сказати і про себе.
У мене був чудовий турботливий чоловік, у нас був свій будинок і жили ми далеко не бідно.
Але мені в якийсь момент захотілося поїхати на рік-два за кордон, хотіла подивитися, як живуть італійці, а заодно і щось заробити, щоб відкласти на чорний день.
Чоловік був категорично проти, він на той час отримав керівну посаду, став ще більше заробляти, тому переконував мене, що немає потреби мені кудись їхати.
На той час ми були разом 25 років, і Петро не звик жити без мене.
Наша старша донька якраз вийшла заміж, і дуже успішно.
На весілля свати подарували їм квартиру в новобудові, так що житлове питання для них можна вважати вирішеним.
Молодша донька ще вчилася в коледжі, жила в гуртожитку обласного центру.
Петро залишився в хаті сам.
Перших три роки я не могла поїхати додому, бо ще не мала відповідних документів.
Коли я вперше приїхала додому, чоловік дуже втішився, бо думав, що я назавжди повернулася.
Але коли він почув, що я планую знову їхати на заробітки, то дуже засмутився.
За три роки я заробила навіть більше, ніж сподівалася. Додому я привезла 30 тисяч євро, це були шалені гроші, але Петра вони зовсім не тішили.
Він хотів, щоб дружина була поруч. А в мене в Італії була якраз добра робота, тому я пообіцяла, що ще на рік поїду і якраз повернуся на святкування свого 50-річного ювілею.
Але за цей рік відбулися певні зміни – молодша донька заміж вийшла, і за ті гроші, які в мене вже були, я купила молодятам квартиру. Тому потрібно було знову заробляти.
Я залишилася ще на три роки. І якраз я вже збиралася повертатися додому, як отримала сумну звістку з України – не стало мого Петра. Раптово, неочікувано, ми навіть з ним попрощатися не встигли, бо хто ж знав, що все так вийде…
В Італію я вирішила більше не повертатися. Але тут старша донька розлучилася з своїм чоловіком і згадала, що я молодшій квартиру купила, а їй ні.
Я мала гроші на ще одну квартиру і подумала, що буде справедливо, якщо я і старшій куплю житло. Але у неї двоє дітей, тому ми взяли відразу трикімнатну.
Моя молодша донька живе в 2-кімнатній квартирі, яку я їй подарувала, і їй це не подобається.
Діти почали сперечатися між собою, кому я більше дала.
Тепер я дуже шкодую про все. Скільки разів докоряла собі, навіщо я взагалі поїхала на ці заробітки. Нам з чоловіком так добре жилося, навіщо я залишила його вдома одного?
Найкращі роки, коли ми могли бути разом, я провела за кордоном. І для чого все це?
Якби я нікому нічого не давала, тоді дочки жили б спокійно і не сварилися між собою.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
