fbpx
Життєві історії
За своєю рідною тіткою я доглядала сама

Так вийшло, що я доглядала свою рідну тітоньку Олесю 7 років.

Вона свого часу, завжди обіцяла, що хату свою залишить мені, адже більше нікому.

Я зі своїм чоловіком, хоча й жили в іншому кінці села, далеко від неї, але майже щодня навідувалася до тітки Олесі. Готувала їй їсти, прибирала, готувала.

Хоча тітка вже й була в літах, але просила мене завжди садити на її подвір’ї красиві її улюблені квіти, бо коли я йшла з нею на вулицю посидіти на сонечку біля вікна, вона любила милуватися яскравими квітами. Тому я завжди садила їх і доглядала за ними, заради своєї тітоньки Олесі.

Щороку ми з чоловіком садили город у неї, хоча, звісно, більшу половину урожаю забирали собі, адже скільки того потрібно всього одній жінці в селі.

Тому, коли тітки Олесі не стало, я почала збирати усі документи, щоб оформити її хату на себе, так як ми з нею і домовлялися.

Та, неочікувано для нас, з’явилася моя власна мама, вона сказала, що теж має право на хату своєї рідної сестри. Тому, якщо я хочу, то можу отримати якусь невелику частину спадку за догляд за тіткою, маминою рідною сестрою – будь ласка, але всю хату я не зможу отримати.

Справа в тому, що свого часу моя мама вдруге вийшла заміж, вона живе в сусідньому селі, зовсім недалеко від хати тітки Олесі.

А тепер, коли минуло чимало часу і я доглядала за її рідною сестрою, мама хоче отримати її будинок.

Я, звісно, розумію, що вона її рідна сестра і хата має бути її, але ж вона не допомагала своїй сестрі, жила своїм життям. А тепер лиш про майно її згадала.

Я більш ніж впевнена, що це той чоловік щось їй сказав. Я б віддала мамі частину тієї хати, щоб у неї теж за душею щось було, але ж вона не одна. Та я думаю, що все ж хата належить мені, як хотіла того тітонька Олеся.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page