fbpx

За своєю бабусею я багато років доглядала, часто ходила до неї, прибирала та готувала. А потім моя сестра розлучилася зі своїм чоловіком і переїхала жити до бабусі. Виходить так, що мені тепер не бачити квартири

На сьогоднішній день мені та моїй двоюрідній сестрі Марині вже за 30 років.

Є у нас старенька бабуся, їй нещодавно виповнилося вже 78 років.

Тільки, виходить, я з боку мами їй внучка, а Марина – з боку тата, мого рідного дядька.

Вийшло так, що наша бабуся зараз зовсім залишилася одна – наших батьків, її рідних дітей, вже не стало давно, на жаль.

Старенька бабуся теж занедужала два роки тому, адже роки немолоді.

Не те, щоб зовсім, але важко їй тепер самій з усім справлятися, за нею потрібен постійний елементарний догляд.

А я, якраз, живу зі своєю сім’єю з нею поруч, до бабусі мені їхати всього три зупинки і 15 хвилин йти пішки, якщо маю трохи більше часу.

Так як бабуся жила одна, я мало не щодня після роботи до неї приїжджала, адже дуже добре розуміла, що в такі роки їй потрібна допомога.

Я в неї приберу гарненько, коли маю час, приготую їй їсти щось смачненьке, адже вона собі могла лише кашу зварити, або суп якийсь, і додому швиденько поспішаю – там двоє дітей у мене малих та чоловік.

З нами моя бабуся, чомусь, жити ніколи не хотіла, вона втомлюється від шуму онуків, все їй заважає і всі та взагалі.

Мовляв, у неї свої подружки збираються на лавці, у дворі менше машин, парк відразу за будинком, а магазин вбудований збоку будинку, відразу біля її під’їзду, там можна купити все необхідне, що потрібно старенькій людині, тобто все у неї під боком, можна сказати.

Моя бабуся звикла до своєї квартири, та й переймалася, що заважатиме нам, адже у нас квартира невелика.

Тим більше бабуся живе на першому поверсі, а у нас – четвертий поверх п’ятиповерхівки, де немає ліфта і вийти їй на вулицю буде дуже непросто навіть з нашою допомогою.

А моя двоюрідна сестра Марина теж жила не так вже й далеко від нас, в сусідньому селищі, була заміжня, дітей у неї немає.

Але вона розлучилася зі своїм чоловіком рік тому, йти жити їй було зовсім нікуди, адже то була квартира чоловіка, на жаль.

Приїхала Марина до бабусі, нібито з хорошими та добрими намірами – доглядати за нею, хоча раніше й не навідувалася ніколи, коли дійсно була потрібна її допомога.

Приїхала вона і, несподівано для мене, відразу почала якесь своє незадоволення і претензії до мене висловлювати.

Мовляв, що за бабусею погано доглядаємо – всюди бруд, в каструлях замість їжі якісь помиї, в холодильнику порожньо і пральна машинка стара, вмикається через раз.

І це вона наче прямо навмисно про мене бабусиним подружкам на лавці розповідає, хоче показати себе – хорошу, а мене таку недобру людину.

Бабуся Марину, чомусь, прописала у своїй квартирі відразу.

Я вже бачу, що Марина просто не дочекається, коли їй дістанеться бабусина квартира.

Як розповідає мені щодня наша бабуся, що зараз допомоги від сестри Марини вдома майже немає.

Так, зробила один раз генеральне прибирання, а зараз тільки підмітає раз в тиждень і пил витирає, і їсти тільки готує.

А так її майже вдома немає – якщо не на роботі, то десь з друзями відпочиває. З таким успіхом і я за бабусею доглядала – вечорами приїжджала після роботи на годину-дві.

Так ми поруч з бабусею проживаємо все життя, вона постійно мені тільки й телефонувала, просила щось допомогти, або купити, а сестра взагалі дуже рідко бувала, рідко дзвонила, а тут прямо любов до старої родички прокинулася неочікувано!

Я запитала у бабусі – може попросити свою двоюрідну сестру, щоб вона орендувала собі окреме житло і з’їхала від неї.

Але бабуся не хоче – мовляв, не так сумно, коли хтось поруч ночами буває, старенькій так спокійніше.

Але щирої любові від внучки вона все одно не відчуває, я їй рідніша людина, вона до мене звикла, краще ставиться до мене, зі мною їй спокійніше, але жити з бабусею я не можу, адже у мене сім’я, а вона не хоче в нашу маленьку квартиру, хоче жити в себе вдома, як кожна старенька людина.

Нещодавно зателефонувала Марині і сама стала їй докоряти: якщо вона така хороша, то нехай добре за бабусею доглядає – водить її в парк, вечорами з нею сидить, не тільки ж на ніч показуватися додому, щоб переночувати.

Бабусі все важче зараз з кожним днем, за нею догляд потрібен хороший і постійний.

І взагалі – навіщо вона приїхала – без неї нам таки краще було.

Марині це відразу не сподобалося:

«Що? За спадок хвилюєшся? А що б ти робила, коли бабуся вже в такому стані? Теж би вечорами приїжджала з видом соціального працівника? Я хоч ночами вдома буваю і знаю – що і як!».

Та не хвилююся я за спадок!

Я бабусина улюблена внучка, якщо що, ще й правнуки є, спадщина буде нашою, нехай навіть не надіється на цю квартиру, адже стільки років навіть не навідувалася до старенької.

А щоб я робила, якби вона не приїхала?

Так доглядальницю б найняла, толку було б більше.

Я тепер навіть й не знаю, що зробити, аби Марина кудись з’їхала з бабусиної квартири.

Боюся, що вона ще підмовить її і вона їй перепише ту квартиру, адже бабуся старенька, а сестра швидко може знайти до неї підхід.

Як бути в моєму випадку? Що тут зробити?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page