Ранок свого п’ятдесятиріччя Наталія зустріла не з сумом за роками, що минули, а з відчуттям передчуття. Вона розглядала своє відображення у великому дзерклі нової спальні. Шкіра сяяла після курсу процедур, фігура, відточена місяцями тренувань, виглядала бездоганно в шовковому халаті. Вона змінила все: від кольору волосся до ставлення до світу.
— Ти впевнена, що це гарна ідея? — Варвара, її давня подруга, сиділа на краєчку ліжка, спостерігаючи за тим, як Наталя наносить макіяж. — Запросити Петра… та ще й з тією його «молодою». Це ж знущання, Натусь. Ти хочеш зіпсувати собі свято?
Наталя повернулася до подруги й загадково посміхнулася. — Варя, навпаки. Це буде найкращий вечір у моєму житті. Я більше не та жінка, яка плакала в подушку три роки тому. Мені нема чого ділити з Петром. Він батько мого Сашка, дід нашого онука. Нехай приходить. Я хочу, щоб він побачив… — вона зробила паузу, — як виглядає справжнє щастя.
Три роки тому світ Наталії, здавалося, розлетівся на друзки. Вона пам’ятала той вечір у найдрібніших деталях. Петро Кирилович повернувся з чергового «відрядження» о четвертій ранку. Від нього пахло дорогим парфумом і морським бризом, хоча офіційно він мав бути на переговорах у запиленому промисловому місті.
— Наталю, нам треба поговорити, — сказав він, не знімаючи піджака. Його обличчя було засмаглим, а очі — холодними. — Карина вагітна. Мій бухгалтер.
Наталя, яка в той момент якраз вийшла в коридор, лише міцніше стиснула краї халата. Вона вже давно відчувала холод, але до останнього сподівалася на порядність чоловіка. — Вітаю, — спокійно відповіла вона, дивуючи саму себе. — І що тепер? Треба шукати нового бухгалтера? Декрет — справа довга.
Петро роздратовано закотив очі. — Не кривляйся! Карина вагітна від мене. Я батько. Я йду до неї. Сашко вже дорослий, він зрозуміє. А нам із Каріною потрібні умови. Гроші, машина, квартира… Самій розумієш, дитині треба все найкраще. Виселяй орендарів зі своєї батьківської квартири й переїжджай туди. Мені потрібна наша нерухомість для нової родини.
Вона не сперечалася. Вона бачила, як він дивиться на неї — як на старий диван, який пора вивезти на дачу. Саме цей погляд «у нікуди» став для неї поштовхом. Вона пішла, не забравши жодної зайвої тарілки, лише свої особисті речі та гордість.
Найбільшим болем була реакція сина. Олександр, успішний тридцятирічний чоловік, не засудив батька. — Мам, ну ти ж розумієш… — сказав він під час однієї з вечерь через місяць після розлучення. — Чоловіча природа така. Батькові потрібні емоції, енергія. Ми, чоловіки, не створені для однієї жінки на все життя. Головне, що він про нас не забуває.
Наталя дивилася на сина й бачила в ньому копію Петра. Вона знала, що Сашко теж «погулює» від дружини, а та закриває на це очі, поки вдома є достаток. — Природа, кажеш? — тихо спитала вона. — Ну що ж, побачимо, куди ваша природа вас заведе.
Ресторан був прикрашений вишукано: білі квіти, м’яке світло, жива музика. Гості почали збиратися. Коли в залі з’явився Петро Кирилович із Каріною, по залу прокотився ледь помітний шепіт.
Петро помітно здав. Його обличчя стало сірим, з’явився живіт, а під очима залягли темні кола. Поруч йшла Карина — колишня «красуня-бухгалтер» тепер виглядала втомленою. Пологи та неспокійна дитина забрали її блиск. Вона постійно поглядала в телефон, нервово поправляючи сукню, яка сиділа на ній вже не так ідеально, як раніше.
— Де іменинниця? — голосним басом запитав Петро, озираючись.
І тут вийшла вона. Наталя з’явилася під руку з високим, атлетичним чоловіком. Йому було близько тридцяти, його рухи були впевненими, а посмішка — щирою. Дмитро тримав Наталю так, ніби вона була найдорожчим скарбом у світі.
— Наталю? — Петро мало не впустив келих. — Це… це ти?
— Здрастуй, Петю. Привіт, Карино. Рада, що ви прийшли, — голос Наталії був рівним і мелодійним.
Петро підійшов ближче, ігноруючи Дмитра. — Маєш гарний вигляд. Сашко казав, що ти записалася на фітнес… Це що, твій особистий тренер? Син прийшов із другом?
— Ні, Петре. Знайомся, це Дмитро. Мій коханий чоловік, — Наталя зробила особливий наголос на останньому слові.
— Коханий? — Петро розсміявся, але сміх вийшов сухим і злим. — Наталко, подивися в паспорт. Йому ж… скільки тобі років, хлопче? Тридцять? Ти що, вирішила пограти в «молоду»?
— А тобі не все одно? — Наталя підійшла ближче до колишнього чоловіка. — Ти ж не вважав себе занадто старим для Карини, коли йшов з дому. Чому ж ти відмовляєш мені в такому ж праві? Моя «природа», Петю, теж вимагає краси та енергії.
Дмитро делікатно обійняв Наталю за талію. — Ми не будемо псувати вечір дискусіями про вік, — сказав він низьким голосом. — Сьогодні день народження жінки, яку я обожнюю.
Весь вечір Петро Кирилович не міг всидіти на місці. Він пив коньяк чарку за чаркою, постійно намагаючись підколоти колишню дружину. — Знаєш, Наталко, — вигукнув він під час тосту, — п’ятдесят років — це час думати про онуків, а не про весільні сукні. Не сміши людей.
За столом запала незручна тиша. Сашко опустив очі, Карина нервово кусала губи. Але Наталя піднялася, взяла мікрофон і спокійно оглянула залу.
— Знаєте, друзі, я сьогодні стала старшою на рік. У мене є все: дорослий син, чудовий онук, успішний бізнес. Але тільки зараз я зрозуміла головне — життя не закінчується після розлучення чи певної цифри в документах. Воно тільки починається, коли ти перестаєш жити для когось і починаєш жити для себе. Ми з Дмитром прийняли рішення…
Вона передала мікрофон Дмитру. Той, під пильними поглядами гостей, вийняв з кишені маленьку коробочку. — Наталя — дивовижна жінка. І я хочу провести з нею все своє життя. Кохана, ти вийдеш за мене?
Зал вибухнув аплодисментами. Подруги витирали сльози, Варвара переможно дивилася на Петра. Наталя відповіла «так», і в цей момент вона виглядала молодшою за Карину, бо в її очах було життя, а не втома від побуту.
Коли ресторан спорожнів, до Наталі підійшов Сашко. Він виглядав розгубленим. — Мам, можна тебе на хвилинку?
Вони вийшли на терасу. Вечірнє повітря було прохолодним. — Ти серйозно? Весілля з ним? Мам, він же… він просто альфонс. Подивися на нього — молодий, гарний. Йому ж від тебе тільки гроші потрібні! Ти ж розумієш, як це виглядає з боку?
Наталя подивилася на сина з жалем. — Сашо, я думала, ти любиш мене.
— Звісно, люблю! Тому й хвилююся!
— Тоді чому ти не радий моєму щастю? Коли батько пішов до Карини, ти казав про «природу» і «потреби чоловіка». Чому ж ти вважаєш, що я гідна лише «старого сморчка», як ти кажеш? Чому ти відмовляєш мені в праві бути коханою молодим і вродливим чоловіком?
— Це інше… — пробурмотів Олександр.
— Ні, це те саме, — відрізала Наталя. — Я доросла жінка. Я сама заробляю свої гроші. І якщо я хочу витратити частину свого життя на чоловіка, який дарує мені радість, увагу й турботу — це моє право. А щодо «альфонса»… я не дурна жінка, Сашо. Ми підписали шлюбний контракт. Мій капітал залишиться моїм і твоїм. Але моє серце зараз належить йому.
Минуло два роки. Наталя та Дмитро жили в гармонії. Вони багато подорожували, займалися спортом і насолоджувалися кожною хвилиною. Дмитро виявився не лише чудовим партнером, а й людиною, яка щиро цінувала життєву мудрість Наталії. Їм не було нудно разом, бо їх об’єднували не лише фізична привабливість, а й спільні інтереси та жага до життя.
Петро Кирилович часто дзвонив Наталії «по справі», але вона відчувала в його голосі приховану заздрість і жаль. Його життя перетворилося на нескінченний марафон між роботою та вибагальною молодою дружиною, яка виявилася зовсім не такою легкою в спілкуванні, як йому здавалося в офісі.
Наталя винесла з цієї історії головний урок: вік — це не вирок, а лише новий рівень гри. Вона дозволила собі бути щасливою, не зважаючи на «чоловічу солідарність» сина чи осудливі погляди деяких подруг. Бо врешті-решт, наше життя — це лише наше життя, і ніхто не має права вирішувати, коли нам пора «виходити в тираж».
А як ви вважаєте: чи є у такого союзу майбутнє, чи це була лише вишукана помста колишньому чоловікові?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
