В суботу я вирішила, що піду купувати собі нове взуття. Приготувала чоловікові сніданок і попросила у нього гроші, бо знала, що днями він отримав зарплату. Але чоловік мені сказав, що грошей у нього немає, і додав, що йому зменшили премію, тому відтепер він буде отримувати в два рази менше.
Ну що ж, нехай. Я відмовилася від думки купувати собі нові туфлі, натомість віднесла в ремонт свої старі. Неприємно, звичайно, а що поробиш. Але потім з’ясувалося, що нічого йому не зменшували, просто він благородно виплачує кредит за машину, яку купила колишня дружина. Чоловік каже: «Ти не розумієш, це не дружині, це дитині».
Розлучилися вони близько п’яти років тому, дружина сама подала на розлучення, щось її не влаштовувало. Я не розпитувала, що у них там сталося, тому що і всієї правди не дізнаєшся, і не бачу сенсу ворушити минуле. Мені досить було знати, що там є колишня дружина і дитина. З дочкою чоловік спілкується, але до нас він її не приводить
Ще чоловік платить аліменти. На мій погляд, цілком пристойні. Якщо там мама працює, то дитина повинна бути упакована від і до. Всі витрати на лікування, навчання і відпочинок чоловік оплачує понад аліментів. Я не скаржуся, зарплата у нього нормальна, навіть після всіх виплат залишається досить, на життя нам вистачає.
Але іноді доводиться чоловіка притримувати. У своїй щедрості він іноді буває дуже марнотратний, а у нас є і свої сімейні потреби, не всі ж на дитину спускати. Тим більше, коли гроші витрачаються не на щось важливе і потрібне, а на чергові примхи, типу, планшет, другий велосипед, гіроскутер і все таке. Іноді він до моїх аргументів прислухається, іноді я поступаюся.
Минулого тижня я випадково почула розмову чоловіка з колишньою дружиною. Динамік у нього гучний, тому її голос я знаю добре. Я вже майже пішла, щоб не підслуховувати, як мене зачепила фраза «вчора кредит оплатив». Дуже мені стало цікаво, про що мова, але вони перейшли на іншу тему. Але мене ця фраза не відпускала, тому що у нас з чоловіком кредитів немає, принаймні, я так думаю.
Спочатку я намагалася викинути з голови цю фразу, але не виходило. Вирішила запитати чоловіка прямо, чого соромитися, ми ж сім’я. Запитала і зрозуміла, що зараз він буде брехати.
Він і справді почав лепетати, що це по роботі там, вони брали якусь техніку, а взагалі підслуховувати недобре. Але я була наполегливою і він в результаті зізнався.
Виявляється, що пів року тому колишня дружина взяла в кредит машину. Але її зарплати на погашення кредиту не вистачить. Точніше вистачить, але тоді їй доведеться дуже сильно скоротитися в потребах. Тоді вона присіла на вуха моєму благородному чоловікові і почала співати.
Колишня сказала, що дівчинка в цьому році йде в школу, потім буде ходити на гуртки, а біля їхнього будинку поблизу нічого такого немає. Тому дитину доведеться возити.
Чоловік знайшов ці аргументи дуже переконливими і погодився оплачувати кредит на авто. А мені чоловік не сказав, тому що був упевнений, що я це не схвалю. Ще б мені таке схвалювати!
Колишня у нього молодець просто, так вдало розкрутила його, натиснувши на батьківські почуття. До неї навіть питань немає, кожен намагається влаштуватися трохи краще. До чоловіка ж у мене питань набагато більше.
Я розумію, там його дочка, але головою своєю міркувати треба. Машину купили, щоб дитину возити. Куди вона її возити буде, якщо сама працює з дев’ятої до шостої години, по гуртках? Якщо потім їй квартира знадобиться, щоб дочка в школу могла пішки ходити, він їй потайки від мене кредит візьме?
Такі питання в родині повинні обговорюватися, тому що бюджет у нас спільний. Ось як йому тепер вірити? Мама каже, що з роками витрати на дитину будуть тільки рости, це що виходить, на своїх інтересах я можу поставити хрест, бо чоловік всю зарплату буде донечці віддавати? Навіщо мені тоді така сім’я?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
