Ганна прокинулася з самого ранку, щоб сьогодні, як і завжди, все встигнути. Щодня вона встає о п’ятій ранку, щоб приготувати смачний сніданок для трьох своїх найдорожчих чоловіків – Олега, коханого чоловіка, та двох синочків – Валерія і Сергійка. Так було завжди, відколи Ганна вийшла заміж. А одружилися вони з чоловіком дуже рано, Ганні щойно виповнилося шістнадцять.
Коли пролетіли ті літа? Старшому, Валерію, от скоро двадцять чотири роки виповниться. Це ж двадцять п’ять літ уже минуло. Справді кажуть, що життя минає, наче одна мить… І все наче чудово, але якийсь невимовний сум поселився в очах жінки, ні з ким навіть ним поділитися. Можливо тому, що сьогодні у Ганни день народження, а з її армії чоловіків знову ніхто й не згадав про це. Щороку, максимум, що вона від них отримувала в цей день, це «Вітаю», кинуте десь під вечір, так, між іншим.
Зранку, як завжди, забігла двоюрідна сестра Оленка. Вони все життя дружили, в школі за одною партою сиділи. От лише потім дороги дівчат трохи розійшлися: Ганна вийшла заміж і була поглинута материнством і сімейним життям, а Олена «вдарилася в науку», а потім в кар’єру, та й так, що в свої сорок два заміж так і не вийшла. В результаті – ні сім’ї, ні дітей, самотність і теж свій особливий сум в очах.
Та, не зважаючи на різні долі, вони завжди трималися разом, підтримували одна одну, розповідали про свої мрії і свій біль. Оленка щороку приносила в день народження Ганні букет її улюблених червоних троянд, і обов’язково, ще якийсь подаруночок для душі. Бо ж добре знала, що Ганна для своїх дітей нічого не шкодує, а собі зайвий раз навіть футболку не купить, не те, що розкішну сукню. На це Ганні завжди було шкода грошей, а на найновіший телефон для сина – не шкода.
А ще, Ганна володіла надзвичайним кулінарним талантом. Її страви виходили настільки смачними і різноманітними, що Оленка лише дивувалася, як у неї на це вистачає часу і сил – готувати тричі на день різну, смачну їжу, так, щоб страви не повторювалися: на обід котлетки, на підвечірок відбивні, а на вечір запечена рибка. Поїсти її хлопці дуже любили, то ж Ганна старалася з усіх сил.
– Що, знову забули твої хлопці тебе привітати? – запитала Оленка.
Ганна лише відвела погляд, а потім, прагнучи змінити тему розмови, запропонувала своїй гості смачних наїдків. Оленка швиденько пригостилася, ще раз обійняла іменинницю, і побігла у своїх справах. Чого, чого, а справ у неї завжди було вдосталь. Часто вона сама їх знаходила, щоб заглушити свій біль від самотності. Щастя знаходила в тому, щоб бути потрібною людям.
Було прикро їй за себе, але і за сестру теж боліла її душа. Ніяк не могла збагнути Оленка, чому ж Ганнині хлопці виросли такими черствими. Невже не можна здогадатися купити мамі квіти, торт чи якийсь подаруночок в день її народження. Чому вони все, що вона для них робить, сприймають як належне. Вони вже давно виросли, а мама і досі вранці прокидається, щоб приготувати їм сніданок, і неабиякий, а смачний, корисний, щоразу інший.
За роботою день пройшов непомітно. Як завжди, втомленою, Оленка повернулася додому. На своєму телефоні побачила повідомлення від Ганни. «Дякую тобі, сестричко за те, що показала моїм хлопцям гарний приклад. Я сьогодні вперше отримала від них подарунок». А потім Ганна прислала і фото – оберемок величезних багряних троянд.
Від цього фото Олені на душі стало дуже тепло. Вона була безмежно щасливою за свою сестру. Адже Ганна, як ніхто, заслуговує на увагу і теплоту своїх рідних.
Олеся Біла.
Фото ілюстративне – medicalnewstoday.
