Тільки тепер я розумію, що «піти в невістки» не така вже й легка справа. Я вийшла заміж в 22 роки. Мені всі відверто заздрили, адже моїм обранцем став Арсен, який був єдиним сином у своїх батьків. Жили вони у власному великому триповерховому будинку на околиці міста. Для мене це виглядало дуже привабливо, адже я все життя прожила у тісній двокімнатній квартирі разом з батьками і молодшим братом.
Отож, після весілля ми з чоловіком вирішили жити у його батьків. Тобто, він наполіг, так як це його будинок, він звик до нього. Знімні квартири не визнає, каже чому він повинен блукати по чужих хатах, у нього є своя. Спочатку мене все влаштовувало. Свекра зі свекрухою бачила рідко, так як багато часу проводила на роботі. Але після народження дочки все кардинально змінилося.
По-перше, іноді мені здається, що це не моя дочка, а свекрухи. Як тільки дитина починає вередувати, вона хапає її і починає заколисувати на руках. Я кажу, що так робити не потрібно, я сама впораюся, вона мене не чує. Свекруха стверджує, що у мене неправильне виховання. Пояснювати, що це моя дитина і право виховання залишається за мною просто марно. На цьому грунті почалися перші серйозні непорозуміння. Чоловік в це все не втручається. Від цього стає дуже важко і прикро.
По-друге, в будинку свекруха у мене просто немає особистого простору. До зали я з малюком не можу піти пограти, так весь час дивиться телевізор свекор, на кухні мені теж місця немає –в цій кімнаті майже постійно знаходиться свекруха. Пробувала про це поговорити з чоловіком. Він сказав, що я невдячна, його мама з усіх сил нам допомагає, а я просто не оцінюю її старань.
До всього іншого з недавнього часу його родичі заборонили приходити в гості моїм батькам. Свекруха собі придумала, що їй важко спілкуватися з моєю мамою. По початку, коли приходили мої батьки, вони просто йшли в іншу кімнату і демонстративно з ним не спілкувалися. Потім до цього бойкоту приєднався і мій чоловік. На сьогоднішній день тільки я з донькою ходжу до своїх батьків, і запрошувати їх до себе в гості не маю права.
Свекруха це в голос не говорить, але вона вважає, що я прийшла до них без нічого, і що мої батьки могли б хоч чимось нам допомагати. А чим вони можуть допомогти, якщо самі нічого не мають.
А не так давно я виявила, що моя ідеальна свекруха любить ходити в моїх речах. Справа в тому, що я поступово набирала у вазі і віддавала їй свої улюблені хороші речі. І що я помітила – я старію, а вона молодшає. В один момент я зрозуміла, що не потрібно їй віддавати свої речі, нехай свої купує і носить.
Але це рішення не прийшло просто так. Є у мене пальто, улюблене. Тонке, без підкладали, красивого шоколадно-коричневого кольору. Купила я його за рік до народження дитини, а потім я поправилася і воно стало мені замале. Я його акуратно згорнула і прибрала в шафу. Я думала, що коли схудну, почну знову його носити. І я забула про нього. Згадала лише тоді, коли побачила його на своїй свекрусі.
Правда, вона його на той час вже трохи обрізала, так як значно нижча за мене зростом. Я була ошелешена, запитала, як вона могла так зробити, без мого дозволу залізти в мою шафу. На що вона мені відповіла, що це її будинок, і вона в ньому хазяйка, а пальто я і так би не носила, а їй воно дуже сподобалося.
Тоді я так образилася, що вирішила йти жити на квартиру, щоб не бачити більше свекруху. Я пробувала говорити з чоловіком, пояснювати йому, що мені хочеться бути господинею в своєму будинку. Нехай це буде знімне житло, але я буду мати свободу дій. Де хочу там і буду грати з дитиною, буду наводити свої порядки і вибирати кого хочу бачити в гостях, а кого ні.
Вмовляю чоловіка перейти жити в інше місце, хоча б на час. У моєї бабусі є двокімнатна квартира, в якій вона живе, кажу давай поживемо деякий час там. Але чоловік категорично не хоче, каже, що проміняти власний будинок на одну маленьку кімнату в бабусі він не готовий. А я не знаю, що робити, так жити більше не можу.
Фото ілюстративне – wogournal.
