– Свій домашній телефон моя рідна єдина донька чомусь відключила зовсім і вже дуже давно – дитина у неї, бачте, спить, а телефон постійно дзвонить якраз саме невчасно, то з опитуваннями різними, не потрібними їй в цей час, то з рекламою якоюсь, яка нецікава їй зовсім, якою вона ніколи не користується! – з відвертим нерозумінням розповідає про свою дочку Катерина. – А тепер і її власний мобільний телефон у неї на беззвучному режимі вже постійно, я вже звикла до цього, що вранці, що в ночі, вона його не чує і до телефону не підходить взагалі ніколи. Останнім часом мені до неї додзвонитися неможливо! Та й не передзвоне вона сама. Я кажу, я тобі телефонувала раз п’ятнадцять вже, ти чому не відповідаєш на дзвінки?
– П’ятнадцять раз набрала? Це за який час? – зробила здивований вигляд донька Катерини, Оксана.
– За пів дня десь. Дзвоню-дзвоню постійно, ніхто не відповідає, хоча б пару слів сказала рідній матері, я вже думала їхати до них, я ж не знаю, як вони там, що роблять! Чоловікові своєму кажу, йди за машиною! Розхвилювалася вже навіть від того всього, думаю ну точно сталося щось, не просто ж так людина не бере телефон пів дня від власної матері. Я розумію, буває, що дзвінок не почуєш відразу, або не помітиш, але ж можна передзвонити спокійно? Ні, ніколи не передзвонює мені моя рідна донька! Ой, телефон був то в куртці, то в сумці, то в колясці, не чула і не мала часу, щоб перенабрати.
Сама Катерина, чесно кажучи думає, що її дочка прекрасно бачить всі її вхідні дзвінки щоразу – і просто їх ігнорує, вона не бере і все, а ви, як хочте там собі. Не відповідає і не передзвонює. І така поведінка просто не вкладається у матері в голові, вона б ніколи так не зробила б, якби Оксана їй телефонувала.
– Зараз молодь з телефонами взагалі не розлучається ні не мить, і сплять, і їдять з ними, в туалет і то без гаджета навіть не ходять! – каже вона. – А вона на пів дня залишила телефон у сумці і не бачила, звичайно, що я ніколи цьому не повірю, такого бути не може, адже на годинник вона ж дивилася сама.
Так, дочка Катерини, Оксана, давно вже доросла жінка, самостійна, і нагляду якогось особливого не потребує. Їй тридцять три роки зараз, у неї своя власна сім’я, чоловік і півторарічна, начебто, ще зовсім маленька, дитина.
Живе Оксана зі своїм чоловіком та донькою окремо від батьків: в столиці, тоді як Катерина зі своїм чоловіком – в області, добиратися туди далеко.
Оксана сидить в декреті з дитиною, чоловік її ходить на роботу, останнім часом часто їздить в короткочасні відрядження по області на пару днів – таке трапляється один-два рази на тиждень, тоді Оксана сама залишається вдома з маленьким дитятком.
– І в цей час моя дочка залишається одна з маленькою дитиною на руках! – розповідає з сумом мама. – Звичайно, я хвилююся за неї, хіба мало що може відбутися за цей час. Дзвоню вранці і ввечері обов’язково своїй доньці в ці дні, а іноді і вдень, щоб дізнатися, як вони там, чи не потрібна допомога! З маленькою дитиною ситуація змінюється непередбачувано кожну хвилину, це ж зрозуміло цілком. Невже це так важко, взяти трубку і сказати – так, мамо, не хвилюйся, у нас все добре? Ну так же не можна! Бачить же, що я набираю раз по раз, хвилююся ж! 15 пропущених дзвінків вже у неї, а відповіді немає зовсім!
А ось сама Оксана ж щиро не розуміє, про що мама турбується весь цей час, вона зовсім не розділяє її хвилювання.
Адже не в глухому лісі і не на вокзалі вона залишається одна з дитиною аж на цілих два дні, у маминому розумінні, наче два місяці довгих, а в гарно упорядкованій міській квартирі з усіма зручностями, більшого і бажати не потрібно.
Зі своєю дитиною обходитися сама за півтора року цілком звикла. Далеко від дому з коляскою вони не відходять, гуляють в основному на навколишніх дитячих майданчиках, ну, можуть зайти в магазин сходити, але ж він теж дуже близько біля їх будинку.
Оксана – жінка розсудлива і акуратна, за малюком дивиться сумлінно, вона мати зразкова, так що з цієї точки зору хвилюватися теж нема про що.
– І чому за нас постійно хвилюватися? – не розуміє вона. – Що у нас може трапитися? А, якщо щось і буде потрібно, я сама наберу своїх батьків.
– Як це “що може статися”? – дивується Катерина. – Ти новини не читаєш, так? Телевізор не дивишся, хіба ти не знаєш, в якому світі ми зараз живемо, як непросто зараз? Не знаєш, що трапитися може все, що завгодно, навіть поруч з будинком? Зараз життя таке, зовсім непросте, і ситуація в цілому світі важка, щось передбачити важко.
– Так. Не читаю і не дивлюся. І тобі теж раджу цього робити. Спокійніше будеш спати! – щиро сміється дочка зі своєї мами.
Мамі просто нудно нічим не займатися, так думає Оксана. Катерина зовсім нещодавно тільки вийшла на пенсію, вже виспалась, відпочила, але постійного цікавого заняття на кожен день ще не знайшла. Ось і займається перевірками та дзвінками – починає надзвонювати по телефон дочки.
Як не крути, три розмови в день – це вже перебір, тим більше, що однією фразою «мама, у нас все в порядку» розмова, природно, не обмежується. А новин і тим на стільки розмов набрати проблематично, та й про що говорити, коли поруч мале дитя, яке потребує маминої уваги.
Тому сама Оксана м’яко уникає спілкування, просто не беручи телефон.
А Катерина, зрозуміло, серйозно ображається кожен раз на свою доньку: ну чому ти не відповідаєш, невже важко, ти зобов’язана відповісти на дзвінок, коли тобі дзвонить мама. Ну або передзвонити при першій же можливості.
– Нічого я нікому не зобов’язана! – час від часу відверто говорить Оксана Катерині. – Це мій власний телефон! Я його оплачую, і він служить для мого комфорту. Якщо я захочу з кимось поговорити, сама подзвоню відразу обов’язково: або відповім, а ні – значить, ні!
Катерина часто ображається за доньку за таке відношення, але потім телефонує знову, адже хвилюється, як вона там одна з малим дитятком. Мама вона завжди така, ображатися довго не може, якщо це стомується її власної дитини. Але чи права вона?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
