В 50 років я поїхала на заробітки в Італію. Так склалося, що заміж я не вийшла, дітей не мала.
Все ще сподівалася, що от-от прийде моє щастя. Але роки минали, я старіла, і коли вже зрозуміла, що про сім’ю думати занадто пізно, я вирішила подбати про своє майбутнє.
Я працювала бухгалтером на одній невеличкій фірмі, заробляла непогано як для себе одної.
Але я по можливості допомагала своїй старшій сестрі, у якої було двоє дітей.
Племінниць своїх я дуже любила, купувала їм все, що треба було.
Жили ми неподалік, так що діти часто бували у мене в гостях.
Коли я надумала їхати в Італію, то і сестру з собою кликала. Але вона відмовилася, сказала, що не може чоловіка самого залишити, бо повернеться, а його вже хтось переманить.
Ну що ж – це її справа. А я поїхала, щоб купити собі квартиру, адже розуміла, що в старості можу розраховувати лише на себе.
За перших чотири роки мені вдалося зібрати суму, якої б вистачило на однокімнатну квартиру.
Я про це розповіла сестрі, вирішила порадитися з нею – чи купувати мені зараз одну кімнату, чи збирати на дві.
А сестра як почула, що в мене є гроші, стала мене просити, щоб я купила квартиру її старшій доньці, яка заміж виходить.
Молодятам немає де жити, а знімати житло вони фінансово не потягнуть.
Сестра мене дуже просила, та й племінниці мені було шкода, тому я купила квартиру, навіть оформила її на племінницю.
За це сестра обіцяла відмовитися від своєї частини спадкового будинку в селі.
Я повернулася ще на 6 років на заробітки, додому майже не приїжджала, але зате змогла зібрати кошти на двокімнатну квартиру.
Цього разу я вже нікому нічого не говорила, ні з ким не радилася, а просто приїхала, купила житло, і оформила все швиденько на себе.
Коли ж я сестрі, все-таки, зізналася про покупку квартири, вона дуже зраділа, казала, що я велика молодець.
А на наступний день вона стала просити мене, щоб я впустила туди жити її молодшу дочку з зятем, хоча б на перший час, а потім вони щось придумають.
Мені зараз 60 років, і я не планувала вже залишатися вдома, хотіла ще в Італії років 5-7 побути, поки здоров’я дозволить.
Тому сестра і каже, що квартира і так пустуватиме, а так – нехай молодята там поки-що поживуть.
Ця ідея мені зовсім не подобається, але і відмовити родичам я не можу.
Напевно, поїду я заробляти на ще одну квартиру.
Дасть Бог, все вийде. Бо іншого виходу я просто не бачу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
