fbpx

За останні три роки я вперше пішла у відпустку. На відпочинку я зустріла Дениса. Десять днів пролетіли, як уві сні. Відпустка закінчилася, настав час розлучатися. Номерами телефонів ми не обмінювалися. Тоді я ще не знала, що на мене чекає вдома

За останні три роки я вперше пішла у відпустку. Вирішила поїхати на відпочинок, на тепле узбережжя Червоного моря. І ось я вже вдихаю чисте морське повітря, під променями яскравого сонечка. Скільки ж тут красивих чоловіків. Відносин у мене не було три роки. Розрив з нареченим я запам’ятала на довго, я з головою поринула в роботу, щоб скоріше забути цю людину і викинути його з голови.

Я довго не хотіла ні з ким  зустрічатись, занадто багато страждань приносить кохання. Але тут, в тихій, затишній обстановці, під ласкавим сонечком, захотілося курортного роману. Хоча б ненадовго, але відчути себе щасливою і закоханою.

Красивого брюнета я помітила в перший же день. Молодий чоловік відрізнявся від інших. Та й він занадто вже часто проходив повз мене, поки я відпочивала на пляжі. Тому я навіть не здивувалася, коли побачила його, сидячи ввечері в кафе. На цей раз він підійшов і представився. Звали його Денис. Як тільки я глянула в його очі, зрозуміла, що пропала. У них можна було потонути, бездонне, синє море.

Ми довго гуляли по пляжу, тримаючись за руки немов підлітки. Потім пішли в номер до Дениса. І більше за весь період моєї відпустки ми не розлучалися ні на хвилину. Десять днів пролетіли ніби уві сні. У солодкому, прекрасному сні. Відпустка закінчилася, настав час розлучатися. Денис жив в невеликому містечку, я – в Києві. Ми спеціально не стали обмінюватися ні телефонами, ні адресами. Адже курортний роман не міг перерости в щось більше. Романтична обстановка – це одне, а побут – зовсім інше. Денис провів мене в аеропорт і ми, як тоді здавалося, розлучилися назавжди.

Минув рік. Не було і дня, щоб я не згадувала Дениса. Час не лікував, а тільки наганяв тугу. Настрою не було зовсім. Начальник, бачачи мій стан, вирішив відправити мене у відрядження, в іншу область. Мені було все одно, і я погодилася.

Я приїхала на місце. Це було не велике, але дуже красиве містечко. Я сіла в таксі і поїхала в готель. По дорозі дивилася з вікна на вулиці незнайомого міста, милувалася гарними будівлями, розглядала людей. Як раптом, в одному з перехожих я впізнала Дениса. Сумнівів бути не могло –  його я не сплутаю ні з ким. Я вискочила і побігла, кричачи улюблене, таке рідне ім’я, яке весь цей час могла тільки шепотіти ночами, ридаючи в подушку і проклинаючи лиху долю.

– Денис! Денис!

Він обернувся і коли побачив мене – миттю підхопив на руки:

– Оксано! Ти!? Я тебе більше нікуди не відпущу.

З тих пір минуло п’ять років, Денис мене так і не відпустив. І зараз у нас підростають двоє чудових малюків.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – ru.freepik.com

You cannot copy content of this page