У мене нарешті, вперше за довгий час з’явилися хоч якісь гроші, я за кордон до сестри поїхала, там роботу знайшла і стала непогано заробляти, а чоловік, замість того, щоб радіти, що ми з боргів виберемося, став картати мене, що розлучиться, якщо я не повернуся додому.
Я рано вийшла заміж, у 19 років вже стала мамою свого старшого сина. Ще через 5 років другого синочка народила.
Кохала я свого чоловіка понад життя, а от він не мав до мене таких же теплих почуттів. Одружився зі мною лише з відповідальності за майбутню дитину.
Перший час так мені в очі і говорив: “Не люблю я тебе, і ніколи не полюблю. Живу з тобою лише заради дитини”.
Якби хто знав, як прикро було мені чути ці слова коханого, але я вірила, що заслужу його любов, тому старалася з усіх сил в усьому йому догодити.
Я вміла і спекти, і зварити, і в хаті завжди було чисто і охайно. І на роботу я ходила, гроші теж на рівні з ним заробляла.
Пригрівся Микола, і з кожним днем все менше говорив про розлучення. А згодом, коли у нас і другий синочок народився, він вже і зовсім заспокоївся.
Жили без особливої любові, але і без сварок. Отак минав день за днем, діти росли, і я все частіше думала, що ми зможемо своїм синам дати, якщо самі нічого не маємо.
Інша справа моя сестра, яка ще 10 років тому у Францію поїхала, а потім і дітей своїх туди забрала. З чоловіком Світлана розлучилася, бо він був проти, щоб вона кудись з дому їхала.
Вона все ж наважилася, і зовсім про це не шкодує. А рік тому і мене до себе забрала, у нас з чоловіком вже така фінансова скрута була, що він сам сказав, щоб я їхала і трохи заробила.
Я поїхала, і заробляю не трохи, а навіть дуже добре. За освітою я перукар, вмію стригти, робити фарбування, хімію (тепер це знов стало модно).
У Франції я швидко набула клієнтів, здебільшого це українки-заробітчанки. Я до них додому ходжу, за одну стрижку маю 30 євро.
За день, при бажанні, можна таки дуже непогано заробити. Я працюю весь день, бо знаю, що нашій сім’ї гроші потрібні.
Але чоловікові я висилаю не все, а лише 200 євро в місяць дітям на їжу (сини залишилися вдома з ним).
Решту я відкладаю, щоб не приїхати додому з пустими руками.
Спочатку чоловік з усім погоджувався, а потім став говорити, що хоче, щоб я всі гроші йому висилала, адже він господар.
Коли я відмовилася, то він сказав, що у мене занадто “крила виросли”, і що він зі мною розлучиться, якщо я не повернуся додому найближчим часом.
Та його слова на мене не справили жодного враження. Тут, у Франції, я нарешті зрозуміла, що і я чогось варта. І зараз я не боюся залишатися одна. А він якщо хоче – то нехай іде.
Ну хіба я не права?
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
