Коли я сказала, що купую будинок, і заберу туди жити свою свекруху, багато з моїх знайомих і родичів крутили пальцем біля скроні, а мама моя на мене взагалі дуже образилася, сказала, що відтепер доньки у неї немає.
Я на їхні судження не зважаю, вважаю, що все правильно роблю. Мама моя все життя жила так, ніби у неї доньки не було, вона лише про себе і думала. А тепер, коли у мене будинок з’явився, вона собі нагадала, що в неї я є.
Народилася я в маминому першому шлюбі, вони з батьком швидко розбіглися.
Потім мама вийшла заміж вдруге, за вдівця. Ми переїхали в будинок до дядька Віктора, в якого вже було двоє своїх дітей.
Мама намагалася догодити своєму чоловікові, тому приділяла більше уваги його дітям, а мені все діставалося в останню чергу.
Я дні рахувала, коли закінчу школу і в інститут поступлю, щоб піти з їхнього дому, була впевнена, що ніхто навіть не помітить моєї відсутності.
Зробила я так, як задумала – поїхала в місто вчитися, а згодом і заміж вийшла.
Моя мама навіть на весілля до мене не приїхала, бо сказала, що її чоловік з роботи не може відпроситися, а без нього вона не поїде.
Мені пощастило не лише з чоловіком, але і з свекрухою. Вона стала для мене мамою.
Ми з чоловіком прожили чудових 17 років, а потім його раптово не стало.
Тоді я порадилася з свекрухою, і вирішила, що поїду на заробітки в Італію, а з свекрухою я залишила свою 15-річну доньку.
За кордоном я була 12 років, і за цей час я збудувала будинок.
Вже все готово, тому я повернулася додому, і планую вже тут залишитися.
Грошей я трохи заробила, мені вистачить. А донька моя зараз в Німеччині, вона там вчилася, а потім заміж вдало вийшла, так що моєї допомоги вона не потребує.
До себе жити я покликала свекруху, яка весь цей час була зі мною, підтримувала, давала цінні поради.
Коли про це дізналася моя мама, вона повірити не могла, що я можу так вчинити.
Справа в тому, що вона зараз опинилася в дуже скрутному становищі – її чоловіка не стало, а його діти, не зважаючи на те, що мама все життя для них старалася, сказали, що вона в їхньому домі чужа, і показали їй на двері.
Тепер мама не має де жити, і сподівалася, що я заберу її до себе, виконаю, так би мовити, свій дочірній обов’язок.
Але я не відчуваю, що я мамі щось винна. Адже у всі складні моменти її поруч не було. А свекруха була, і я їй за це дуже вдячна.
То ж вважаю, що зробила все правильно, коли забрала свекруху до себе, а не рідну маму.
Єдине, що я можу мамі запропонувати – це стару хату, в якій жила свекруха.
Але мамі такий варіант не підходить, вона вважає, що заслужила на більше.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
