Від дня мого весілля минуло вже 12 років.
Я завжди дивилася на шлюб не закоханими очима, старалася, щоб краще жити. Вийшла заміж, коли вже мені було 32 роки. Чоловік мій, Гнат, трохи молодший за мене.
У Гната, чесно кажучи, зовнішність не дуже приємна, можу навіть сказати, що мій чоловік некрасивий. За 12 років шлюбу я так і не змогла полюбити його, його обличчя не стало мені рідним.
На той час, я була вже не молода, розуміла, що пропозиції вийти заміж вже може й не бути, тому за Гната я виходила, в першу чергу, бо знала, що він буде вірним, та й заробляє дуже добре, мене гарно зможе забезпечити. Сподіваюся, мене зрозуміють багато жінок.
По-перше, я досить таки зріло дивилася на своє життя і розуміла, що ніколи не вилізу з того напівзлиденного стану, в якому перебувала завжди. Жила я від зарплати до зарплати.
Я сама родом з невеличкого села, батьки все життя працювали в колгоспі, заробляли копійки, і хоч мали єдину доньку, але на життя завжди не вистачало. Коли я закінчила школу, то перебралася у місто. Відтоді пішла працювати, але без освіти заробляла я зовсім мізерні копійки.
А друга причина, чому я погодилася вийти заміж за свого чоловіка – це його ставлення до мене. Ніколи в житті не бачила, щоб кохали так сильно! Навіть через стільки років я розумію, що чоловік мені не зраджував і ніколи не зрадить, він дуже цінує мене, дорожить щиро мною.
За 12 років я так і не змогла щиро покохати Гната. Є симпатія до нього якась, як до рідної людини, але кохання немає. За стільки років нас з’явилося двоє діток.
Мої подруги кілька разів мені натякали, що люблячий чоловік – це добре, але не завадило б і знайти когось на стороні, для душі. Мені здається, що це підло і низько. Такі стосунки не варті того, щоб зраджувати батька своїх дітей і, можливо, єдину людину на Землі, яка мене любить. Мій чоловік стільки добра зробив для мене, що я вдячна йому буду за це все життя. Не дивлячись ні на що, він зробив мене щасливою жінкою.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
