За два дні до того, як не стало моєї мами, вона запитала мене, чи тримаю я на неї образу. Я відповіла, що ні, звичайно, але не могла зрозуміти, до чого ця розмова.
Її не стало раптово, уві сні. Мамі було 74 роки, а мені майже 50. В мене ще є молодший брат, Валерій, але він вже років 15 живе за кордоном, виїхав з сім’єю в Америку по Зеленій карті.
Тата нашого давно вже на цьому світі немає, то ж останнім часом ми з мамою жили самі. Сумну звістку я відразу сповістила братові, а він сказав, що приїхати не зможе, і вислав мені аж 100 доларів.
Допомогти мені не було кому, то ж все я зробила сама – провела маму, як належить, в останню путь. Я давно розлучена, у мене є 30-річний син, але він теж живе за кордоном, в Австрії – спочатку він поїхав туди вчитися, а потім і залишився на роботу.
Я жила з мамою в нашій трикімнатній квартирі, вона стара, і давно без ремонту, бо мама нічого не дозволяла викидати і тим більше щось переробляти. Крім квартири, у нас ще була гарна дача за містом – невеликий, але з усіма комунікаціями будиночок, і земельна ділянка біля нього.
У батька колись була і машина, але він її продав, щоб дати братові гроші, коли той зібрався в Америку. Але гараж залишився, добротний такий, в зручному районі. Ми його не продавали, бо думали, що ще нам пригодиться.
Я була впевнена, що принаймі квартира залишиться мені, адже весь цей час я жила в ній з мамою. Проте, коли ми відкрили заповіт, то виявилося, що майже все своє майно мама залишила моєму брату. Згідно з заповітом до нього переходила дача, гараж (нагадаю, що гроші за машину теж йому віддали), і половина нашої квартири.
Мені ж залишилася лише інша половина квартири, і все. Відверто кажучи, цього і слід було очікувати, адже все життя я була в мами нелюбимою дитиною. Брату діставалося все – і мамина любов, і її увага, а я всього повинна була добиватися сама.
Про мамину волю я розповіла брату в телефонній розмові. Сподівалася, що він відмовиться від спадщини, адже він в Америці живе значно краще, ніж я тут. Та мій брат, який дуже любить прибіднятися, відразу зрадів і почав планувати, як він продасть спадщину і закриє частину своїх кредитів.
Вирішив Валерій почати з квартири. Запитав мене, що краще – якщо ми продамо квартиру і гроші поділимо, чи я виплачу йому грошима його частку і залишуся в квартирі.
Таких грошей, звичайно, у мене не було. Я ж не сподівалася, що воно все так повернеться. Тому квартиру ми продали, грошима поділилися.
Син мені дуже співчував, він не міг зрозуміти, чому бабуся і дядько так зі мною поступили. Він додав мені трохи грошей, і я купила собі однокімнатну квартиру в новобудові.
А брат зараз займається продажем дачі і гаражу. Дачі мені теж шкода, адже я все робила там своїми руками. Ну що ж, така була воля матері. А мені просто дуже прикро, чому за все життя вона так і не змогла мене полюбити настільки сильно, як вона любила мого брата.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.