Цей Новий рік ми збиралися бути вдома, у нас маленька дитина, тому масові гуляння ми відразу відкинули. Думали посидіти в тісному сімейному колі. Але за два дні до Нового року нам зателефонувала мама мого чоловіка і сказала, що запрошує нас до себе в гості. Натякнула, що має до всіх нас серйозну розмову.
Я не дуже хотіла їхати, але чоловік наполіг, бо був впевнений, що мова йтиме про спадщину. У нього є ще рідна сестра, і знаючи її характер, Олег вирішив, що краще бути присутнім на цій сімейній нараді.
Приїхали ми до мами чоловіка 31-го зранку, у нас своя машина, так що добралися ми без проблем. Не зважаючи на те, що у мене на руках немовля, свекруха дала мені купу роботи, практично всі салати були на мені. Я не розуміла, навіщо стільки готувати, але у свекрухи мають бути столи повними.
Ближче до вечора приїхала і сестра чоловіка. Приїхала на все готове практично. Ми сіли за стіл проводжати старий рік. Свекор взяв слово і повідомив, що вони з мамою вирішили переписати свій будинок на Ніну, бо у неї нічого немає, а у нас є все – і квартира, і машина. Те, що все це мені дали мої батьки, до рахунку не бралося.
Ніна була дуже задоволена рішенням батьків, вважала його справедливим. Будинок у свекрів добротний, великий, там навіть дві сім’ї жити можуть. Але свекри чомусь вирішили, що доньці потрібніше, ніж сину.
Так, до речі, було завжди. Ніні зробили шикарне весілля, а ми просто розписалися. Ніні батьки передають продукти з села, а мій чоловік купує батькам меблі і техніку. Сестрі все, а нам нічого. Свекри вважають, що у нас і так все є.
Мені прикро за свого чоловіка. Може нам і справді вистачить того, що у нас є, але я вважаю, що свекри чинять неправильно, адже у них є двоє дітей, і треба давати обом порівну, а не тому, кому більше потрібніше.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
