Ми з чоловіком одружилися десь 8 років тому. У мене є дочка від мого першого шлюбу і спільна дитина у нас з чоловіком, теж донечка. Мій перший чоловік і нинішній дуже відрізняються один від одного. У першому шлюбі я була за чоловіком, як за кам’яною стіною. Він був головний і впевнений в собі, завжди сам приймав складні рішення, забезпечував мене та нашу дочка. На жаль, в один прекрасний момент, він сказав мені, що не готовий жити з такою, як я. І попросив залишити його одного. Йому потрібен був час, щоб все обдумати і прийняти рішення. Я з донькою переїхала до своєї тітки.
Тоді я була впевнена на усі сто відсотків, що це все тимчасово, думала, що в чоловіка складний період в житті. Але виявилося, мій чоловік вирішив подати на розлучення. Хотілося б ще відзначити, що мій колишній чоловік зовсім не допомагає своїй дочці. Він не бажає спілкуватися зі своєю дитиною і забув про її існування. При цьому у нього є можливість забезпечувати свою дитину, але, на жаль, таке враження, що він відгородився не лише від мене, але й від власної дитини.
Мій теперішній чоловік зовсім інша людина. Я познайомилася з ним на роботі, він приходив влаштовуватися на наявну вакантну посаду. Після роботи я зустріла його біля входу в наш офіс. Ми зустрічалися лише чотири місяці, і він відразу запропонував переїхати до нього. Навіть не пам’ятаю вже, що відчувала я спочатку до свого нового обранця в той момент. Але мені хотілося сім’ю і жити окремо, крім того не заважати тітці в її тісній квартирі, про що вона мені завжди нагадувала. Чесно кажучи, я добре розуміла, що вже не молода, з дитиною на руках, так можна залишитися самотньою, тому погодилася. Мій новий чоловік виявився непоганою людиною, я знайшла прекрасного супутника вжитті.
Але у мого чоловіка є і недоліки: він не вміє або не хоче заробляти гроші. Я зараз в декреті – у нас з’явилася маленька донечка. Можна сказати, що я дуже вдячна своїй свекрусі, яка допомагає нам фінансово. Але з іншого боку, вона ж привчила так свого єдиного сина. Все що у нас є – заслуга його мами. Зараз у неї є хороша робота і можливість допомагати нам. Вона купує нам продукти, гостинці дітям, дає гроші. А що потім? Коли вона піде на пенсію? Ми що, сидітимемо голодні?
Мій чоловік так звик, що мама завжди поруч, завжди все зробить за нього, коли буде потрібно, йому так дуже зручно. А йому майже 36 років. Він не зможе сам забезпечувати сім’ю. А діти? Їм постійно потрібно купувати одяг та продукти харчування. З огляду на те, що у нас їх двоє, то суми йдуть на це все чималенькі. А в усьому іншому він мене влаштовує. Але без грошей не проживеш. У мого першого чоловіка не було проблем з цим. Я могла собі дозволити купити все що хотіла, ніколи ні на чому не економила. А зараз боюся навіть зайву копійку витратити. У чоловіка настільки маленька зарплата, що потрібно на всьому економити, навіть на найнеобхідніших речах. А я так не звикла.
Я зі своїм чоловіком розмовляла вже кілька разів на цю тему, але він вчепився за свою невдалу роботу, і не збирається нічого робити, каже, що йому і так зручно. На роботі мого чоловіка поважають за його спокійний характер, за порядність. Але що мені від того? Наші знайомі живуть набагато краще за нас, їхні чоловіки займають керівні посади. А мій же нічим не гірший за них. Але робити щось, для того, щоб нажилося краще, він нічого не хоче. Все чекає, що мама грошенят підкине в кінці місяця, коли отримає зарплату. Але ж так не можна? Навіщо потрібен такий шлюб, коли я не впевнена в завтрашньому дні і в своєму чоловікові? Свекруха ж не зможе нас забезпечувати, рано чи пізно їй це все теж набридне і я її розумію.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
