– На Святвечір мама нас чекає, – каже мені мій чоловік. Він як щось відчув, тому намагався попередити.

– Я знаю, що твоя мама нас чекає, але цього року ми будемо вдома. Ти ж розумієш, що свою маму одну я залишити не можу, – спробувала я пояснити логічно ситуацію.

Та чоловік навіть чути нічого не хоче, він наполягає на тому, що на Різдво ми маємо бути у його мами, бо вона одна, і вона нас чекає, до того ж, останніх 9 років саме так і було.

Ми і справді постійно ходили до свекрухи, і на те було аж дві причини. Тоді якраз не стало її чоловіка, і вона сама залишилася. І моя мама поїхала на заробітки у Грецію.

Ми з Русланом разом вже 17 років. Як тільки ми одружилися, свекруха мене не прийняла, вона вважала, що її син вартий кращої долі.

Та в цьому питанні Руслан маму не став слухати, адже між нами було справжнє щире почуття. Ми одружилися і пішли жити на знімання.

У мене вдома місця не було, а у свекрухи була трикімнатна квартира, в якій вони тоді жили з свекром і молодшим ще не одруженим братом мого чоловіка, але нам вона не захотіла виділяти кімнату, яка в неї, в принципі, пустувала.

Перший час мені постійно доводилося боротися за своє місце під сонцем. У нас з чоловіком все було добре до тих пір, поки він до мами не піде, а від неї він вже приходив іншою людиною, все в мені йому не подобалося, він робив багато зауважень, при чому, маминими словами.

Я хотіла зберегти сім’ю, тому намагалася не загострювати, а згладжувати всі гострі кути. І з роками мені наче вдалося побудувати нормальні стосунки з свекрухою. Я визнаю, що вона дуже хороша господиня, тому я намагалася вчитися від неї готувати.

Одним словом, з мамою чоловіка ми зараз непогано спілкуємося, наші дві донечки люблять бабусю і завжди до неї приходять.

Але в цьому році все змінилося. Моя мама приїхала з-за кордону у відпустку і так виходить, що всі свята вона буде вдома. Ну як я могла піти до свекрухи, а рідну маму залишити?

Мама не приїжджала аж три роки, а перед тим влітку вдома була, так що на Різдво ми не були разом вже 9 років.

Я подумала, що я вдома стіл накрию, адже у нас є власний будинок, місця багато, і запрошу двох мам – свою і чоловікову, і в такому сімейному колі ми всі і відсвяткуємо.

Про свої плани я розповіла Руслану, а він як руками замахав, мовляв, це дуже погана ідея, його мама образиться, адже вона, як завжди, нас чекає.

– Запроси маму до нас, в чому проблема? – кажу. – Я все приготую, так що їй і легше буде, не стоятиме біля плити два дні як завжди.

– Мама не захоче, тому що мій брат до неї прийде, а його вона не залишить.

Нещодавно брат мого чоловіка розлучився з дружиною, і тепер він теж сам, тому і збирався прийти до мами.

– Тоді нехай усі до нас ідуть, знайдеться місце і для твого брата, – запропонувала я.

Та чоловік стояв на своєму – треба йти до його мами, а моя мама може поїхати в село до своїх родичів, там у неї рідна сестра є, з нею і відсвяткує.

Я так вчинити не могла, бо розуміла, що моя мама не на жарт образиться. Тому я стала готувати вечерю вдома.

Два дні чоловік зі мною не розмовляв, я відчувала, що наближається чорна хмара. Тому активно шукала вихід із цієї ситуації. І таки щось придумала.

За день до Святвечора  я поїхала до свекрухи додому, а чоловікові про це нічого не сказала. Я попросила її нагади мені кілька її коронних рецептів, сказала, що в цьому році готую я, і з нетерпінням чекаю їх з молодшим братом у себе вдома.

Свекруха спочатку скривилася, але потім стала активно давати мені детальні поради що і як робити.

Все це я давно знала напам’ять, але я розуміла, що для свекрухи є важливим почуватися потрібною. Тому я все приготувала як вона мене навчила, і ми гарно, всі разом, провели Святвечір.

Моя мама щаслива, бо вона була в колі рідних, для неї це було дуже важливо.

“А ти в мене мудра жінка, так гарно все придумала”, – каже мені мій чоловік.

А я лише посміхнулася, бо я впевнена, що згоди завжди можна досягнути, варто лише трошки постаратися.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.