Ми з Антоном відразу, як одружилися, планували дітей. Первістка всі чекали з нетерпінням: і ми, і бабусі з дідусями. Коли я народила, виявилося, що наш син хворий. Потрібне було лікування і постійний догляд. А ще, були потрібні гроші.
І саме в цей час моя свекруха надоумила чоловіка вступити на заочне, отримати магістра, хоча він успішно працював уже 4 роки. Дуже важко було – мені з дитиною була потрібна допомога чоловіка, а він на сесії. І гроші, які я могла тратити на лікування сина, чоловік витрачав на своє навчання. Я терпіла, я мовчала, моя мама мені весь час повторювала: «Терпи, самій дитину на ноги ставити буде важко».
І справді, мені було нелегко, вже доходило до того, що я спала по дві години на добу. Чоловіка не було поруч: то він вчиться, то він на курсах, то він втомився і пішов кудись з друзями. Ніхто мене не шкодував, а свекруха постійно говорила: «Дитина – це турбота мами, тато нехай на роботу ходить».
І настав той момент, коли я не витримала. Одного вечора йому прийшло повідомлення від «неї», там не було нічого такого, але це була саме та жінка, з якою я йому заборонила спілкуватися. Які подруги можуть бути у одруженого чоловіка? Мабуть, просто увірвався терпець, мабуть, я просто втомилася терпіти і коритися, боячись залишитися сама з дитиною.
І я його вигнала з дому о 11 годині ночі, в жовтні місяці (ми живемо в моєму будинку). Він поїхав до батьків. Здається, Антон ніби чекав цього, тепер він був вільний, його ніщо не обтяжувало, а я залишилася наодинці з сином і нашими проблемами.
Наближалися свята – день святого Миколая, Новий Рік. Ні мій чоловік, ні моя свекруха зі своєю мамою, яка у неї гостювала, навіть не привітали свого онука і правнука з новорічними святами, навіть не відвідали. Синові було вже 2,5 рочки, він вже все розумів, чекав подарунки і рідних. А у мене просто не було грошей, щоб щось купити дитині.
За день до Нового року до нас приїхав тільки свекор, привіз продукти і подарунки онукові. Сплатив мені квитанції, так як чоловік пішов і не давав ні копійки. Йдучи, попросив, щоб я нікому і ніколи не говорила про те, що він приїжджав і чимось мені допомагав. І ніхто до цього часу не знає про це.
Минуло 6 місяців – і чоловік попросився назад. Життя з ним налагодилося, ми разом, він мені дуже допомагає з дитиною, на лікування тільки разом їздимо, без мене нікуди не ходить і рішення приймає тільки з урахуванням мого схвалення. У мене є час на себе, та й син уже підріс, йому 6,5 і з ним уже значно легше, вже школяр.
Я багато пробачу, забуду, бо всі ми люди. Я все зрозумію, але не таке відношення до онука, як щоб там не було, разом ми чи ні, це не змінює того факту, що наш син – її онук. І це та сама ситуація, яку я не можу пробачити своїй свекрусі і її мамі.
Коли чоловік повернувся, онук для них знову почав існувати, приїхали в гості, наче нічого й не сталося, подарунки привезли, обцілувала. Ще й до мене стала дуже привітною, я сказала, що не хочу цього і обговорювати не хочу. Образилися. Чотири роки вже ображаються, але приїжджають регулярно.
Так, свекруха змінилася з того часу, але не можу я пробачити, не можу відпустити цю ситуацію. Хоча розумію, що варто було б, адже зараз у нас все добре.
Фото ілюстративне – istra-edu.
