Якось вийшло так, що свою рідну маму в дитинстві я майже зовсім не пам’ятаю, не можу її в той період мого життя згадати, мене виховувала лише рідна бабуся.
Мама моя ще в молодості щиро покохала, ходила слідом за тим хлопцем, він потім став з нею зустрічатися, а згодом, коли поїхав з нашого міста і повернувся додому, наче й не було його ніколи в наших краях, а мама дізналася, що чекає дитину.
А ось для мами, на той час, цей факт став справжньою неприємною несподіванкою, зовсім не на часі для неї. Ні, не те, що у неї народилася донечка, а те, що її красень поїхав кудись далеко, а куди – вона зовсім не знала, навіть гадки не мала, а про неї забув. Зі мною проблеми не було: бабуся жила самотньо, дідусь був уже на небесах, ось на неї і можна було мене постійно залишати, що й успішно робила мама тоді.
Згодом мама дізналася, що цей чоловік поїхав в столицю, інтернету тоді зовсім у нас не було, і моя мама поїхала на удачу – знайти його і бути щасливою. Бабуся була проти, щоб вона їхала, але що вона могла зробити, коли вранці на столі, коли вона прокинулася, лежала записка, в ній мама написала, що їде шукати своє щастя. Я тоді була маленькою, мені ще й року не виповнилося тоді, як я залишилася з бабусею. Зрідка – дзвінки по телефону і короткі зустрічі у нас були з мамою. Свого красеня вона так і не знайшла, навіть не знаю на жаль, чи на щастя, адже не думаю, що він був її долею.
Бабуся в душі маму пробачила, адже це її рідна дитина і мама все ж приїжджала до нас іноді. Пам’ятаю, мені було 7 років і ляльку «Барбі». Пам’ятаю тоді непросту розмову матері з бабусею на кухні. А потім мій перший клас: мене веде бабуся в школу, а у всіх дітей є тато й мама. Мені дуже хотілося, щоб мама приїхала і побачила, який у мене гарний бантик на голові, яку бабуся мені купила сукню. Але дива не сталося!
Другий раз мама приїхала на мій ювілей в 10 років. Вона розповідала, що живе разом з якимось чоловіком, але взяти мене не може – живуть в орендованій кімнаті, їм зараз і самим не просто, не до мене зовсім було їм. Чесно кажучи, на той час мене вже якось зовсім віддалило від матері, я і не збиралася їхати невідомо куди і бабусю залишати одною, я тоді хоч і дитиною ще була, але все дуже добре розуміла. Я вже тоді вирішила – бабуся – моя єдина найрідніша в світі людина, я ніколи її не залишу, я тоді вже перестала маму чекати.
А потім, несподівано для нас, мама приїхала на мої 16 років, причому вона тоді вже чекала дитину. Привезла мені золоті сережки, і про щось довго говорила з бабусею в кімнаті. Після цієї розмови бабуся їй сказала: «Іди і більше не повертайся, я більше чути тебе не хочу, щоб ти мені не говорила в своє виправдання!».
Мама поїхала, а я все бабусю випитувала, про що була розмова, але вона мовчала. Це тільки зараз я дізналася, що мати вмовляла бабусю продати квартиру, поміняти двокімнатну на однокімнатну або хоча б продати дідову дачу. Їй дуже потрібні були гроші – пояснювала, що друга дочка скоро народиться, вона така ж внучка бабусі, як і її перша дитина. Але бабуся її більше слухати не стала.
Після цього моя мати не приходила до нас, навіть знати не давала про себе. Минав час, вже з’явився інтернет, я її знайшла в соціальних мережах. Але мама до мене якось холодно віднеслася, прийняла в друзі, але нічого мене особливого не писала, наче я чужа людина їй.
Відтоді про її життя я дізнавалася лише з фотографій: ось вона, її співмешканець, маленька дитина, маленька кімната, відпочинок на річці, корпоратив на роботі та інше. Я закінчила навчання, шукала якраз роботу, стала зустрічатися з хлопцем, але незабаром моя бабуся занедужала. Там все зразу.
5 років я доглядала за старенькою, навіть довелося дачу нашу продати – так дорого коштувало все це. Я навіть зі своїм хлопцем розлучилася – він не розумів: чому стільки часу я приділяю заради бабусі. Але в середині цього літа її не стало. Мати навіть попрощатися не приїхала.
Зате вона прилетіла швиденько на 40 днів. Робила скорботний вираз обличчя, але швидко перейшла від спогадів до справи: «Доню, якщо що – я спадкоємиця першої черги на цю квартиру. Ми з сім’єю вирішили переїхати, але знай – ніхто тебе з дому не просить йти. Будеш жити в кімнаті зі своєю сестрою. Ви з бабусею самі винні – необдумано продали дачу, а так би ми розмінялися з доплатою!».
Оце так! Необдумано! Так ми цими грошима бабусі роки життя продовжили. І не можу я з ними жити – вони мені чужі люди зовсім, а та дівчина, сестра моя рідна, я не знаю її, вона чужа для мене: і вона, і цей її співмешканець, за якого вона навіть заміж не вийшла, і сестра. А вони вже речі почали пакувати, збираються переїжджати.
Я навіть не знаю, що мені робити зараз. Бабуся дійсно не написала заповіту, свого часу, не до цього було, але ж я вважала, що успадкую цю квартиру, тим більше ми прописані в ній тільки вдвох були. Навіть не думала, що мама ось так раптово з’явиться, вона ж бабусю не доглядала.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
