Все життя мені заздрили подруги і родичі, мовляв, якого чоловіка я собі знайшла. З таким жити, ні про що не думати. Це і справді так. Іван, мій чоловік, був серйозним підприємцем. За 35 років нашого шлюбу він купив квартиру, побудував два великі будинки за містом.
У нас з ним два дорослих сина. Старший вже одружений, ми віддали йому будинок, чоловік купив на весілля синові авто. А молодший ще шукає свою долю, живе і працює в столиці. Я так розумію, що другий наш будинок призначався саме для молодшого сина. Ми з чоловіком жили в нашій просторій трикімнатній квартирі в центрі міста.
Мій чоловік настільки добре заробляв, що працювати мені не довелося. Моя справа була доглядати наших дітей і пильнувати за нашим майном. Правда, власником абсолютно всього, що було у нас, був мій чоловік. Я з цього приводу не хвилювалася, оскільки розлучатися з ним не збиралася, а все нажите нами все одно перейде нашим дітям.
Чоловік постійно їздив у відрядження, бувало, що його тижнями не було вдома. Все це він пояснював роботою, а я вірила. Але нещодавно здоров’я чоловіка не витримало такого навантаження і Івана не стало. Я ледве це пережила. Відповідно, і не зразу взялася за переоформлення документів на власність.
А коли спохватилася, була ошелешена. Виявилося, що наш другий будинок чоловік переписав на свого позашлюбного сина. Весь цей час у нього була інша сім’я, а я нічого не підозрювала. А далі, ще гірше. Мої дорослі сини знали про існування брата, батько їм сам про це розповів, але мені ніхто нічого не сказав.
Таким чином, мій старший син отримав будинок, молодший син – квартиру, в якій я зараз живу, а позашлюбний син теж став щасливим власником нашої нерухомості за містом.
Я розумію, що Іван був доброю людиною, що дбав про ближніх, але ми його перша сім’я. Так, він мене зрадив, але саме завдяки мені він заробив все, що має і тільки ми підтримували його у важкі хвилини. А тепер виходить, що я для чоловіка була ніким, просто доповненням, щоб жити нудно не було?
Я не розумію як він міг скільки років мене обманювати і нічого не розповісти. Навіть перед самим кінцем він до останнього зберігав все в таємниці, щоб що? Щоб здивувати мене? Я щиро не розумію його мотивів.
Мої діти підтримують свого батька, кажуть, він сам все заробив, він мав право розпорядитися саме так своєю спадщиною. Що це – чоловіча солідарність чи що? Чому в цій ситуації ніхто не шкодує мене, адже всі 35 років я була для свого чоловіка вірною дружиною.
Сини мене заспокоюють, що квартира належить мені, я буду там жити стільки, скільки мені буде треба, а якщо захочу, можу переїхати в будинок до старшого сина. Але чомусь все це мене не тішить.
Після цього випадку мені навіть важче стало довіряти людям. Я навіть частково перестала вірити своїм дітям, адже якщо мене обдурив чоловік, то чому вони не можуть? Ми провели з ним разом 35 років – я була з ним з самого початку, а тепер пожинаю плоди його зради. Це дуже важко прийняти і усвідомити, однак іншого виходу у мене на даному етапі немає.
Фото ілюстративне – teamo.
