Так виходить, що за 22 роки в Італії я практично ні до чого не доробилася.
Дійшло це до мене лише тоді, коли моя сестра приїхала, і заробила за 8 років на дві квартири.
Тепер наші родичі на мене поглядають скоса, мовляв, а що ж я робила весь цей час на заробітках?
Мені зараз 65 років, а поїхала я з дому в 43. Тоді я розлучилася з чоловіком і вирішила почати життя спочатку.
Мама ще була жива, вона жила зі мною в старій хаті.
Діти мої на той час вже були не маленькими: старшому сину вже 19 виповнилося, а молодшому 17. Я їх на маму лишила, а сама поїхала.
Сини одружилися і пішли жити в зяті. Але обидва взяли собі наречених з нашого села.
От я їм і висилала гроші, ділячи свою зарплату на три частини: щось собі залишала, а решту їм двом віддавала.
Заробляла я 900-1000 євро в місяць, синам присилала по 300-400 щомісяця.
Куди вони ці гроші дівали, я їх не питала, бо вважала своїх дітей достатньо мудрими.
В результаті – гроші витратилися невідомо на що, а сини як не мали нічого, так і не мають. Хоч би на квартири собі відклали, а то досі в приймах у сватів живуть.
Інша справа – моя сестра. Вона націлено їхала, щоб купити своїм дітям житло. У неї дві дочки.
Вони виявилися мудрішими за моїх синів, бо заробітчанські гроші в мами не брали, а погоджено складали спочатку на одну квартиру, а потім на іншу.
Чотири роки сестра пропрацювала, і купила старшій доньці квартиру, а потім, ще чотири, і таке саме житло вона придбала молодшій.
Тепер каже, що до літа ще залишиться тут, щоб додому з пустими руками не повертатися, і все.
А я сиджу і думаю, що я роблю не так?
За 22 роки я не заробила ні на квартири, ні на машини! Так, покращила фінансове становище дітей, але нічого більше не досягла.
Нарешті і я задумалася над своїм життям.
Тепер я більше не буду нічого висилати своїм синам, нехай самі про себе дбають! А я, щоб не бути гіршою за свою сестру, теж мушу хоч одну квартиру купити!
Я ж по-суті і не маю куди повертатися, бо хату свою я так і не відремонтувала.
Виходить, що я змарнувала всі ці роки, бо мої заробітчанські гроші пішли по вітру.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Станіслав нічого від мене не приховував, я знала і про дружину, і про дітей, і про те, що він досі одружений, але вважала це формальністю, принаймі, він сам так казав. Ми зустрічалися три роки, а потім я купила квартиру, і ми почали жити разом. У шлюбі у нас народилася донька, і я не знаю, що чоловік збирається дати нашій дитині, якщо він вже все віддав своїм старшим дітям
- Побувши майже рік за кордоном, сестра повернулася додому на свята. Спочатку говорила, що вже нікуди їхати не збирається, навіть роботу шукала, а потім раптом передумала. Вже перед самим від’їздом прийшла Люба до мене на серйозну розмову, але мій чоловік сказав, щоб я навіть не думала погоджуватися
- Минуло три роки і до мене приїхала колишня свекруха разом із свекром, стали просити мене, щоб я повернулася до чоловіка, бо інакше все може закінчитися дуже недобре. Свекор сказав, що купить нам квартиру, щоб ми жили окремо, і тоді мені не доведеться так багато працювати. Та я не впевнена, чи варто мені зараз погоджуватися на це
- Ще в грудні я пішла до нотаріуса і зробила заповіт, і двом своїм синам про це повідомила – нехай знають, що є документ. Тільки я їм ще не сказала, що спадщину я оформила лише на одного, а другий залишиться без нічого. На це в мене було ряд причин
- Син прийшов до нас і попросив 4 тисячі гривень, а я сказав, що не дам ні копійки. Ситуація мені не подобається, і треба щось змінювати, інакше син ніколи не подорослішає, а дружина вважає, що я вчинив неправильно