Батьки мого чоловіка були заможними людьми, у них було дві квартири, що залишилися від бабусь. В одній двокімнатній квартирі жила сім’я мого чоловіка, а іншу здавали. Микола був у них єдиний син. Коли ми одружилися, мій чоловік розраховував, що нам віддадуть одну з квартир. Батьки йому постійно самі про це говорили.
Але з роками батьки думку змінили. І коли ми одружилися, пішли на знімне житло. Розуміли, що розраховувати нам нема на кого, тому почали самі збирати на власне житло.
Мене бабуся виховувала, у неї було четверо дітей і 6 онуків, так що на спадок мені ніколи не доводилося розраховувати. Будиночок бабусин залишився тітці, яка її і доглядала. А свекруха, у власності якої була зайва квартира, раптом згадала, що вони в свій час самі на все заробляли, і радила нам спробувати так само – усього досягати самим.
Зараз ми з чоловіком разом вже 20 років. У нас з Миколою двоє дітей: син 8 років і дочка, якій 5. Ми довго збирали на квартиру, відразу взяли три кімнати, площа зайвою не буде. Микола з підробітками вічними, я працюю трохи менше, але діти і побут на мені. У відпустках буваємо раз у кілька років. У минулому році вперше на море вибралися з дітьми.
Батьки мого чоловіка весь цей час жили, ні в чому собі не відмовляючи. Свекри могли прийти в гості раз на рік, щось незначне подарувати, вони подорожували, поки працювали намагалися собі не відмовляти ні в чому.
– Це ваші труднощі, – повчально говорила Тамара Петрівна.
Ми з нею погоджувалися, але чути це щоразу було не дуже приємно, тому і спілкування звелося до мінімуму.
А п’ять років тому свекри розлучилися. Батько мого чоловіка пішов до іншої жінки, а мама залишилася одна. Майно вони розділили, і їй дісталася та квартира, яку вони здавали. Природно, вона потребувала ремонту і свекруха звернулася до нас, мовляв, син, допоможи, ти повинен, я – твоя мати.
Так, сина вона виростила, але я ж пам’ятаю, що вона нам говорила, коли ми одружилися. І немає у нас ресурсів для допомоги, і бажання, відверто кажучи, теж немає.
– Мене на дві квартири і на дві сім’ї не вистачить, – каже Микола.
Він на роботі з ранку і до пізньої ночі, але все ж намагається проводити в дні відпочинку час зі своїми дітьми. Так, він може щось зробити в квартирі у мами, але там потрібні фінансові вкладення і заміна комунікацій, сантехніки, а грошей на це вже немає.
Тамарі Петрівні сьомий десяток і на пенсію не розгуляєшся. Взяти свекруху до себе ми не можемо, за всі ці роки ми встигли стати зовсім чужими один одному людьми.
Тепер мама мого чоловіка пропонує нам забути всі образи і почати з чистого аркуша. Ми маємо їй допомагати, і це нічого, що в свій час вона сама допомогти родині сина не вважала за потрібне.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
