З моїм чоловіком ми багато років живемо досить мирно та дружно. Між нами досить таки чудові сімейні відносини, побудовані на довірі, взаємоповазі і турботі. За весь цей час нашого спільного сімейного життя, ми жодного разу серйозно не сперечалися з Анатолієм.
Ми просто не дозволяли ситуацій брати верх над нашими почуттями, завжди старалися розійтися у різні кутки, ніж сперечатися. Але чомусь наші відносини ніколи не влаштовували батьків мого чоловіка.
Так як Анатолій народився та виріс у селі, де провів і все своє дитинство, то його рідні завжди пророкували йому сільську дружину. Але він вирішив ще в ранньому дитинстві, що обов’язково докладе максимум зусиль, щоб виїхати жити з села в місто, адже хотів кращого життя для себе та своєї майбутньої сім’ї. В результаті, йому таки це вдалося на славу.
Коли ми з Анатолієм оголосили усім рідним та близьким про своє весілля, то його мати навіть примудрилася забрати у нього паспорт, щоб ми не змогли подати свої заяви в РАЦС, так не хотіла мене за невістку. Як вже потім з’ясувалося – вони іншу наречену знайшли – сільська жінка, яка була згодна переїхати до нього в місто. Звичайно, вона була згодна! Ще б пак! Свекруха вважала, що лише жінка з села буде хорошою господинею вдома.
Після такого її вчинку, я з нею спілкувалася дуже мало, ми лише віталися з нею, і то я це робила першою, не тому й все. У підсумку, ми з чоловіком одружені вже 20 років. І за весь цей час я бачилася зі свекрами разів 10 всього і все, вони мене так і не прийняли в свою сім’ю. І то, з великим небажанням і зусиллям над собою.
І ось тепер, коли мати чоловіка залишилася одна і вже не змогла сама господарювати в своїй сільській хаті та на городі, чоловік перевіз її до нас, в нашу оселю. Я підозрювала, що вона будуватиме мені якісь підступи, але вона вже немолода, тому я подумала, що ми з нею вже якось поладнаємо, бо роки вже не ті у нас обох, щоб сперечатися по дрібницях.
Та все почалося з того, що їй не сподобалося розташування меблів у вітальні нашого будинку, і вона вирішила, що має право все вирішувати на свій розсуд, переставляти, як подобається та зручно саме їй. Як тільки я зрозуміла, що вона збирається зробити, адже вона попросила, щоб меблі переставив мій чоловік, я чітко і доступно пояснила їй, що в цьому будинку без мене та чоловіка нічого не буде змінюватися. Вона тимчасово передумала, як гадала я.
Наступним кроком було те, що вона висміяла те, як я готую їжу, стала говорити що та як ми маємо їсти. А враховуючи, що вона все життя прожила в селі і тамтешнє харчування ніяк не можна назвати корисним, то мені зовсім не хотілося перетворитися через рік в безмірну жінку, якою є, до речі, вона сама.
Я хоч не хочу сама, але постійно маю сперечатися з матір’ю чоловіка, пояснювати їй щось, доводити постійно, що вона не права, а та й слухати не хоче, тому щоразу у нас все доходить до суперечки. Мати чоловіка не відчуває себе в нас в гостях, вона хоче командувати, як в себе вдома.
Останнім часом моя свекруха взялася за свого сина, вона постійно скаржиться йому, що я її не поважаю, не звертаю увагу на її поради і не хочу готувати їжу, яку вона звикла їсти вдома. Таке мені вже зовсім не подобається.
Я, звісно, розумію, що вона вже жінка поважного віку і все сприймає близько, але я добре до неї ставлюся. Єдине не хочу, щоб через неї ми з чоловіком сперечалися і жили так, як нам скаже свекруха. Останнього разу, коли вона знову нам дорікала, я спокійно підійшла до неї і сказала, що так, як хоче лише вона, в нашому домі ніколи не буде, якщо щось не влаштовує, може йти, куди захоче. Вона притихла, але ображається на мене тепер.
Можливо, я трохи негарно це все сказала, але це сказано було щиро. Як ще можна пояснити дорослій людині, що не потрібно лізти в нашу сім’ю? Невже був інший спосіб?
Фото ілюстративне.
