В нашій двокімнатній квартирі колись жила мама і ми з сестрою. Коли мені було 17 років, а сестрі 15, наша мама нас залишила і поїхала в Італію, разом з нашою сусідкою, тіткою Оленою. Пояснення було таке – їдемо на заробітки щоб допомогти дітям. У тітки Олени теж дві доньки було, наші ровесниці приблизно.
Мама поїхала, домовилася, що за нами буде дивитися бабуся. Ми з сестрою закінчили школу, поступили в університет, жили за бабусину спочатку мінімальну зарплату, а потім за пенсію, тому що мама нам нічого не присилала, все говорила, що якщо вона буде грошима розкидатися, то так нічого і не назбирає.
Ми терпляче чекали, коли ж на нас поллється дощ із заробітчанських євро, але цього так і не сталося, бо моя мама знайшла собі в Італії чоловіка і вирішила там влаштовувати своє особисте життя, а нам з сестрою сказала, що ми вже дорослі, тому обійдемся і без неї. Мама вирішила, що житлом ми забезпечені, адже у нас є дві двокімнатні квартири – наша і бабусина, так що кожна з нас матиме житло, а якщо хочемо більше, то треба самим заробляти.
Ну що ж, справедливо – мама самотня і ще доволі молода жінка, має право на особисте життя. Ми з сестрою на її гроші не чекали, після закінчення університету влаштувалися на роботу, згодом вийшли заміж. Сестра з чоловіком живе у бабусиній квартирі, а я в нашій. Коли бабусі не стало, сестра офіційно оформила квартиру на себе, а моя за документами і досі належить нашій мамі.
Комусь би сказав, не повірили б, що мама за 15 років жодного євро нам не вислала. Вона жила собі в своє задоволення, її чоловік теж був не бідною людиною, як я зрозуміла, вони часто їздили кудись відпочивати, мама багато витрачала на свій зовнішній вигляд і на одяг.
Тим часом, наша сусідка тітка Олена, яка тоді поїхала разом з мамою, купила обом дочкам по квартирі, а собі ремонт шикарний зробила, то ж нещодавно повернулася додому з почуттям виконаного обов’язку. Діти її дуже люблять, вона ж всі 15 років їх підтримувала, а тепер вони їй чим можуть допомагають.
А ми просто забули, що у нас є мама, сподівалися лише на себе. Та мама сама про себе нагадала. Її чоловіка раптово не стало, виявилося, що офіційно вона з ним розписана не була, і тому не має право на щось претендувати, приїхали його діти від першого шлюбу і вказали мамі на двері.
Коли вона зрозуміла, що залишилася ні з чим, вирішила приїхати додому. Оскільки ніякого іншого житла мама не придбала, вона вирішила, що житиме в своїй квартирі, тобто разом зі мною і моїм чоловіком. Вигнати її я не можу, адже офіційно мама є власницею житла, але мені дуже прикро, бо ми з чоловіком вклали чималі гроші в наше помешкання, зробивши там капітальний ремонт. А тепер, напевно, прийдеться нам з’їжджати, бо іншого виходу я не бачу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
