З заробітків я привезла певну суму грошей, і тримаю їх для себе. Мені 60 років, ці гроші мені будуть ще потрібні. Але моя донька і зять вважають, що за цю суму я маю купити їм квартиру

Два роки тому я приїхала з Італії, де багато років була на заробітках. Зрозуміло, що гроші у мене ще досі є, я намагалася собі відкласти певну суму, щоб потім ні у кого нічого не просити.

Мені 60 років, на офіційну роботу мені йти уже пізно, але я постійно шукаю якісь підробітки, адже в Італії я навчилася багато чого робити.

Роботи не боюся, тому що хочу бути фінансово незалежною.

В мене є відкладена доволі серйозна сума в євро, на квартиру вистачило б, і ще на ремонт залишилося б.

Моя єдина донька Тетяна зараз має фінансові труднощі, вони з чоловіком вирішили розширятися, але щоб купити нову квартиру, потрібні гроші, яких у них немає.

У шлюбі дочка вже 15 років, народила двох донечок. Дівчатка вже дорослі, старшій внучці 14, молодшій – 12, і їм усім стало тісно в їхній двокімнатній квартирі.

Тому Тетяна прийшла до мене з проханням, щоб я купила їм квартиру, адже добре знає про те, що у мене є заробітчанські гроші.

Але я відмовилася, бо ці гроші я відклала собі на безбідну старість.

Коли я була в Італії я бачила, як їхні літні пенсіонери проводять свій вільний час. І я теж так хочу – і відпочивати на курортах, і добре харчуватися, і доглядати за собою.

Дочка мене не зрозуміла, дуже образилася.

Я не розумію – за що?

Скільки разів я зятю говорила, щоб рухався, їхав кудись за кордон гроші заробляти, адже у нього дві дочки підростає.

Але чоловік доньки чемно ходив на роботу в свій офіс, отримував стабільну зарплату, і був усім задоволений. І це в той час, коли я важко гарувала на чужині.

Хто йому заважав теж їхати і гроші заробляти?

А тепер їм мої гроші спокою не дають.

Внучок мені шкода, але що я можу зробити, адже у них є батьки, нехай дбають про те, щоб у дітей було все.

Я свою дочку сама ростила, бо давно з чоловіком розлучилася.

Та я змогла її навіть житлом забезпечити – віддала їй після весілля квартиру своєї мами, в ній вони і досі живуть.

Але ж за 15 років можна було і щось змінити при бажанні.

Одним словом, свої гроші я їм не віддам.

Єдиний варіант, на який я погоджуся – позичу на деякий час, але під відсотки. Нехай зять думає.

Ну хіба я не права?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page