За свої 65 років можу з впевненістю сказати, що прожила цікаве, насичене життя, навіть в Америці жила певний час. Власне, з цього і почалася моя історія. В мене є три сина, з двома у нас дуже гарні стосунки, а старший син вже кілька років не спілкується ні зі мною, ні з братами.
Я завжди любила всіх дітей однаково, ділила між ними все порівну. Коли хлопці трохи підросли, мені вдалося відкрити робочу візу в Америку, там мене зустріла моя краща подруга і знайшла мені роботу. Заробляла я дуже непогано, гроші не витрачала, все складала до купки. Навіть додому не їздила, щоб дарма не витрачати гроші.
Таким чином мені вдалося зібрати пристойну суму. Коли мій молодший син поїхав в столицю, він знайшов собі там гарну роботу, та був змушений орендувати житло, на що витрачав значну частину своєї зарплати. Оскільки Івану дуже подобалося столичне життя, і він відразу сказав, що не планує повертатися додому, я вирішила допомогти своїй дитині – купити йому однокімнатну квартиру.
Іван дуже зрадів, два старші сини теж не мали нічого проти, навпаки, раділи, що тепер в столиці є житло і вони зможуть в будь-який момент туди приїхати. Я теж раділа, бо вкладати гроші в нерухомість виявилося вдалою ідеєю.
Минуло кілька років і в столицю переїхав мій середній син. Сергію запропонували керівну посаду, він погодився, але знову виникла проблема з тим, де жити. В брата він зупинитися не міг, бо там квартира однокімнатна. Тому я вирішила, що куплю Сергію квартиру в тому ж районі, щоб вони жили недалеко один від одного.
Таким чином вдома залишився лише старший син, який на той час вже одружився, я йому віддала двокімнатну квартиру моєї матері. Богдан з часом почав обурюватися, чому його молодші брати живуть в столичних новобудовах, а він має жити в старій хрущовці.
Зауваження старшого сина я вважала справедливим і пообіцяла, що ще трохи попрацюю, і зможу купити квартиру в новобудові і йому. На той час я змінила роботу, отримувала більшу зарплату, і була впевнена, що саме так і вийде. Та коли я прийшла черговий раз в посольство продовжувати візу, мені чомусь відмовили, і я була змушена повернутися додому.
Виконати свою обіцянку я не змогла, пенсія у мене невелика. Я влаштувалася ще на роботу, відкладала кожну копійку, та цього дуже мало. Я розумію, що стосовного старшого сина все вийшло не дуже гарно, але що я тепер можу вдіяти, зрештою, без житла він не залишився, нехай стара, але квартира у нього є.
Але Богдан образився, і припинив спілкування зі мною та з молодшими братами. Невістка теж дорікнула мені в несправедливості. Це вона каламутить воду, потураючи чоловіка, що його брати краще в житті влаштувалися, ніж він.
Життя покаже, чи праві вони. Я ж і далі накопичую гроші, щоб придбати чергову квартиру, бо розумію, що всім дітям треба допомагати однаково.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
