Мені здається, що своє сімейне щастя я втратила через свою недалекоглядність, усі говорять, що я сама винна в цьому, та й сама розумію все. Мій чоловік Юрко вже більше як рік живе у Віри, колись вона була моєю найкращою подругою свого часу. А я шкодую лише про одне, що через свою необачність впустила зовсім чужу людину у свою сім’ю.
З Вірою ми дружили багато років, знали одна одну давно, хоча Віра старша за мене на 3 роки, але ми були, як сестри, мали спільні інтереси, подібні смаки. А коли ми з подругою обидві вийшли заміж і народили маленьких діток (Віра – донечку, а я – синочка) то стали ще краще дружити сім’ями і більше часу проводили разом: разом ми часто відпочивали, ходили в розважальні центри з нашими дітьми, їздили з сім’ями на природу.
А потім, дуже несподівано для всіх, Віру залишив її чоловік, він просто знайшов собі іншу, познайомився з нею на роботі, довго чекати не став, вирішив налагодити своє життя там і прямо відразу повідомив про це вірі. Потім зібрав свої речі і просто пішов у нову сім’ю.
Для Віри, я сама це все зрозуміла, це було великою несподіванкою, адже вона не працювала жодного дня після того, як вони одружилися. Все вдома робив її чоловік, вона навіть сама ні показників з лічильника не могла взяти, щоб заплатити за комунальні, ні банківською карткою користуватися не вміла, в них вдома це все робив тато.
Тоді я ще більше стала опікуватися подругою, мені хотілося її в усьому підтримати, бути поряд, щоб вона не сумувала: постійно запрошувала її до себе, часто її донечку забирала, щоб Віра могла відпочити, постійно я сама просила свого чоловіка щось полагодити у її в квартирі, щоб вона не платила зайві гроші майстрам, а зекономила їх для себе і дитини, просила Юрка відвезти її кудись, коли була така потреба, щоб і на таксі вона не витрачалася.
Я дуже шкодувала її і намагалася підтримати в усьому, допомогти чим могла. Була переконана, що роблю їй добро і, завдяки цьому, полегшую їй життя, адже вона не витрачає зайву копійку, вона для мене була наче сестра.
А цього літа ми спланували з Юрком поїхати на відпочинок на днів 12, я, звичайно, і Віру вирішила підтримати, тому запропонувала поїхати з нами разом. А потім у мене виявилися непередбачувані труднощі на роботі, я мала вирішити там багато питань, і потрібно було робити якусь серйозну презентацію, тоді наша фірма переживала не найкращі часи, я не хотіла втратити роботу, тому відмовити не могла і вирішила залишитися і нікуди не їхати.
Я спокійно сказала, щоб Юрко з Вірою поїхали самі без мене, не дивлячись ні на що, все заради наших дітей, щоб дітки відпочили, покупалися у морі, це піде їм на користь, та й путівки куплені, гроші оплачені.
Я на диво, це я вже зараз розумію, Юрко з Вірою спокійно сприйняли цю новину і з радістю погодилися їхати самі. Поїхали а я взялася за роботу, працювала з ранку до вечора всі ці дні.
Рано і ввечері я телефонувала Юркові, він був в гарному настої, радісний та веселий, говорив, що все добре, а я раділа за діток, та й подруга трохи відпочине і недобрі думки полишать її.
Через 12 днів, як і потрібно, Юрко повернувся додому, але з кожним днем я стала помічати у ньому якісь великі зміни, холод і байдужість. Юрко постійно був якийсь задумливий, наче десь далеко думками, хоча він ось тут, поруч зі мною.
А одного дня, коли я повернулася додому, то побачила якийсь аркуш паперу на столі. Юрко щось написав, а я сіла читати. Через пару секунд ледь читала ті рядки, то була якась паралельна реальність для мене, все розпливлося на папері.
Юрко писав, що більше так не хоче, не може мені говорити неправду, писав, що втомився все маскувати і повідомив, що до останнього дня намагався зберегти нашу сім’ю, але на відпочинку зрозумів, що Віра – саме та людина, з якою він хоче прожити решту свого життя, він лише з нею щасливий. А найголовніше, чоловік написав мені, що я ні в чому не винна і була для нього дуже доброю дружиною. Просив вибачити і зрозуміти. Таке життя, багато сімей розлучаються.
Я в жодному разі не очікувала такого повороту долі, ще довго не могла повірити в це, той аркуш паперу перечитувала декілька разів. Найбільше засмутило те, що він ось просто так пішов, не міг мені в очі сказати всю правду, так йому було простіше і байдуже до моєї думки зовсім. Після того подруги я більше не бачила, вона мені не дзвонила, я теж. А Юрко набрав мене через місяць, сказав, що всі документи для нашого розлучення готові.
Я не хочу їх ні знати, ні чути, я не очікувала ніколи такого від них. А усі мої рідні і друзі говорять, що я сама винна у всьому. Але хіба я могла знати, що, бажаючи людині добра, допомагаючи їй у таку непросту хвилину, сама ось так зіпсую своє життя? Нелегко усвідомлювати, що сама в усьому винна.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
